«Бідні сирітки». Найпоширеніші міфи про інтернати

Даєте гроші «на інтернати» чи купуєте дітям подарунки на Миколая? Тоді вам сюди!По той бік стін інтернату. Що стається зі звичними стереотипами, якщо «конпнути глибше»...

Цей матеріал ще можна назвати «крик душі волонтера», що має досвід роботи із закладами інституційного догляду та виховання дітей (в народі просто – інтернати, сиротинці, дитячі будинки…), людини, що побачила всю правду системи.

Хоч я в “соціальній сфері” вже 12 років, 2 з яких - Головою Правління Фонду “Українська Галицька Фундація” та ще роки 3 тому сама мала багато стереотипів про заклади і дітей в них. Ці думки безповоротно розбилися на маленькі шматочки. Власний досвід, аналіз цифр та даних, спілкування з випускниками, співставлення фактів з минулого та прогноз на майбутнє… і «вуаля!»

Валентина Ведровська на Другій Львівській обласній конференції "Разом для дітей! Деінституціалізаці 2018"

Спробую максимально конкретно та аргументовано поділитись цим важливим досвідом. Чому важливим? Бо є дуже багато щирих та добрих людей, котрі віддають свій час та кошти на благодійність. То нехай вона буде корисною! Хай справді творить добро та змінює життя дітей, як це і планувалось.

Міф 1. «В інтернатах живуть сироти»

Згідно з останніми офіційними даними, в Україні в інтернатних закладах перебуває близько 106 тисяч дітей, лише 8% з них – сироти та позбавлені батьківського піклування (батьки позбавлені батьківських прав за рішенням суду). В закладах різного типу та підпорядкування проживає 1,5% від всього дитячого населення України. Вдумайтесь! Кожна сота дитина в інтернаті!

На Львівщині ситуація ще цікавіша! Із 5 523 дітей в інтернатах, сиротами є всього 2,3%. Тобто – в середньому лише 1-2 дитини з усього закладу є «без батьків». Тому і з усиновленням проблеми – приходиш в інтернат, вибігає сотня дітей, а всиновити нікого з них не можеш… Одного разу директор дитячого будинку мені з гордістю кричав: «Ми не сиротинець! У нас нема жодної сироти!» Досі не можу зрозуміти підстав для гордості… тут ж плакати треба.

Всі інші діти, десятки тисяч дітей, котрі роками живуть в ізоляції – це діти, які мають батьків чи родичів, мають сім’ю.

Міф  2. «Інтернати недостатньо фінансують»

Протягом останніх років в Україні державне фінансування інтернатних установ для дітей щороку зростало на 1 млрд. грн і в 2016-му досягло 7 млрд. грн. Додамо до цього благодійні пожертви, що офіційно(!) склали 250 млн. грн всього за 1 рік!

Проста математика:

751 заклад, 106 тисяч дітей, 7 250 000 000 грн.  – це в середньому 9 млн. грн. на 1 заклад або 70 тисяч грн. на дитину в рік (це середнє арифметичне. Суми дуже коливаються в залежності від типу закладу та регіону. Буває і більше 100 000 грн на дитину в рік, більше 11 млн. грн. на заклад. Тільки задумайтесь, які послуги та підтримку могла б за ці гроші отримати сім’я!!!)

АЛЕ! Отут є величезне «але»!

75% із загального фінансування йде на оплату праці персоналу, 12% – оплату комунальних послуг та утримання будівель, 10% – харчування дітей і 2% на придбання одягу, 1% - ліки. І це все при  тому, що близько 40% працівників – це адміністративний персонал, додамо сюди «декрети/лікарняні»…

Перекладаючи на людську мову: з тих «в середньому 70 тисяч гривень» до самої дитини доходить десь 9 тисяч гривень в рік, решта йде на будівлю та персонал.

Близько 1 гривні в день на ліки – це що? Це ж навіть «аскорбінку» не купиш…

Гроші то є. Питання: чи на дитину вони йдуть?

Міф 3 «Дітям в інтернатах треба одяг, їжа, сучасна техніка… Це для них основне»

Ха-ха! Все, що можу сказати.

Якщо коротко:

-          Я закохалась! Вперше в житті! Так хочеться просто з кимось поговорити, порадитись, порадіти. Так треба, щоб хтось обійняв та вислухав…

-          Почекай! На Миколая привезуть цукерки!

Часто у дітей в закладах телефони кращі ніж в мене. Одягу та різних матеріалів також достатньо, часто воно просто лежить на складах. Діти їздять на екскурсії та в подорожі. Бувають заклади, де щоб приїхати до дітей треба «записуватись» за 2 тижні наперед, а на новорічні свята – за місяць.

Тому, перш ніж щось везти в заклад, як мінімум, уточніть реальні потреби. А в ідеалі – везіть не речі, а себе - стосунки, знання, дружбу, час, досвід, спілкування…

Просто подарунки та цукерки «раз в рік» розвивають споживацтво та синдром «я з інтернату – мені всі щось повинні!» Потім вони виходять з закладу і не можуть зрозуміти: «а чому більше не дарують телефони?» Їм важко призвичаїтись до реального життя, будувати здорові стосунки, досягати успіху…

Ось це їм справді потрібно – не фізичне, а духовне.

Міф  4 «Їм там краще! Кращі умови зараз, та й держава буде їх далі супроводжувати та опікуватися ними»

Упустимо зараз той ФАКТ, що краще ніж в обіймах близької людини дитині не буде ніде. Сьогодні також промовчимо про очевидне – низька соціалізація, жахливий психоемоційний-стан дитини, значно гірші особистісні навички, сповільнений розвиток та спотворений світогляд. Давайте поговоримо про прагматичне – утримання, майбутнє, життя після інтернату.

Так от. Держава «опікується» тільки дітьми-сиротами! Це їм по мірі можливості купується житло, це у них є пільги та утримання до 18 чи 23-ох років… Всі інші… інші після випуску з інтернату повертаються «додому».

«Додому» свідомо взято в лапки, бо який ж це дім?! Дитина виховувалась без участі своїх рідних, це абсолютно незнайома їм особистість. Якщо у сім’ї були проблеми (матеріальні, алко/наркозалежність, безробіття…) то вони ж нікуди не поділись, а часто – зросли. Якщо у дитини особливі потреби, то за час її перебування в інтернаті вони не ліквідувались. А сім’я не навчилась з ними справлятись, бо не мала практики, громада не зробила умов для цієї дитини, бо не мала потреби…

Краще в інтернаті? Так, погоджуюсь, от в цю конкретну секунду дитині в закладі може бути краще ніж вдома, але якщо вона тут більше 3-ох місяців – це призводить до невідворотних наслідків на все життя.

Міф  5 «В закладі є спеціалісти і тільки там дитина з особливими потребами може добре розвиватися»

Жоден державний заклад, яким би вузькопрофільним та ідеальним він не був, не надає таких унікальних послуг, для яких дитині треба роками ЖИТИ в інтернаті! ЖОДЕН!

Абсолютно всі послуги можуть бути створені максимально близько до місця проживання сім’ї. Сюди входить і забезпечення інклюзії в навчальних закладах, і центри денного перебування, і відділення раннього втручанні, і… За чимось більш унікальним можна разом з батьками(!) поїхати на тиждень-місяць на «оздоровлення» та реабілітацію.

Але зараз навіть не про то!

За даними дослідження БО «Надія та житло для дітей» на Львівщині у 2015 році в закладах працювало 3790 працівників. Найбільшу частку серед працюючих складає адміністративний та обслуговуючий персонал – приблизно 38%, вихователі – 26%, вчителі шкіл в структурі інтернатів – 24%, середній і молодший медичний персонал – 12%. Наявність вузькопрофільних спеціалістів (логопеди, дефектологи, психіатри, неврологи) мала і становить лише 3%.

Така ситуація по всій країні.

В реальності це виглядає десь так: майже рівна кількість працівників та дітей в закладі, але по факту щодня з дітьми має справу третина і то в 2-3 зміни. Вони просто фізично не маюсь сил та часу, щоб попрацювати з кожною дитиною так, як їй це потрібно.

Далі. Вузькопрофільні спеціалісти. Промовчимо про те, що вони рідко бувають справді професійними, що мало хто постійно вчиться та засвоює нові методики. Часто їх просто нема в закладі! Вакансія є, а людини в  цьому регіоні просто нема.

Міф 6 «Нема альтернативи»

Почнемо з того, що доки щось не створювати, доти його і не буде.

Але вже навіть зараз з кожним роком все більше розвиваються альтернативні форми опіки та виховання дітей. Починаючи від прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, закінчуючи створенням послуг для підтримки сімей та дітей, які дозволяють дитині залишатися в сім’ї.

Що стосується прийомних сімей та ДБСТ (дитячі будинки сімейного типу), то в них можуть бути влаштовані лише діти «без батьків». Оскільки таких у нас залишилось не так багато, то варто приділити увагу, власне, послугам.

В серпні 2017 було прийнято Національну стратегію реформування системи інституційного огляду та виховання дітей. Рано чи пізно інтернатів не буде!

А для того, щоб це відбулось якнайшвидше та максимально комфортно для дітей – треба активно будувати нову систему, розвивати послуги. Якщо дивитись на це питання під кутом благодійності, то в кожному регіоні є громадські організації з досвідом, котрі працюють в даному питанні. Вони можуть надати якісну консультацію та поради. Бо спектр потрібної допомоги дуже великий – від матеріальної підтримки діяльності (робота з сім’єю, запуск соціальних послуг в громадах, просвітництво, навчання фахівців…), до людського ресурсу (наставництво для дітей, знання, послуги, контакти)…

Якщо коротко: не підживлюйте стару, вже майже майже мертву, систему!!!

Вона шкідлива на неефективна! Вона існує тільки для того, щоб з нещасних дітей робити нещасних дорослих, які народжують нещасних дітей…

Такого майбутнього ми хочемо для нашої країни? Для цього віддаємо свої кошти та сили?

_________________________________

З повагою та вірою

Валентина Ведровська

Голова Правління БФ «Українська Галицька Фундація»

Контакти

  • Валентина Ведровська
  • БФ «Українська Галицька Фундація»
  • galician.foundation@gmail.com
  • +38 097 18 38 210
  • +38 066 000 76 46
  • http://ugf.com.ua/
Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 0  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.