15 червня відомий публіцист представить свою нову книжку "Улюблений пістолет пані Сімпсон". Запрошує книгарня "Є" (Київ, вул.Лисенка 3 - метро "Золоті ворота" , 18-00).

Книжку складають публіцистичні нариси, написані для українських та зарубіжних часописів у 2005-2009 роках, протягом більш-менш цілісного, з погляду політичного розвитку, періоду.

Події, котрі спонукали до написання того чи того тексту, були різними за вагою й важливістю, проте всі вони мали певне символічне значення. І в цьому сенсі книжка є не лише хронікою поразки Помаранчевої революції, але також аналізом об’єктивних і суб’єктивних чинників, котрі до тієї поразки спричинилися. … «За всієї важливості, ба фатальності згаданих чинників, головною причиною помаранчевої поразки є насамперед повсюдне нерозуміння, неприйняття й невизнання засад правової держави, невміння і небажання встановити чіткі правила гри і суворо їх дотримуватися.

Можна вбачати у цьому специфічну політичну культуру, сформовану не лише совєтчиною, а й російсько-імперською візантійщиною чи, навіть, золотоординством: переможець отримує все, мета виправдовує засоби, сила визначає право. Політична культура – це, безумовно, об’єктивний чинник: не можна її змінити за рік чи десятиліття та збудувати ліберальну демократію західного зразка там, де ніякого лібералізму ніколи не існувало.

Проте це не заперечує й ваги суб’єктивних чинників: суспільні еліти на те й еліти, аби вдаватися до інтелектуальної саморефлексії, бути компетентнішими й далекогляднішими від пересічного населення, мати певну візію розвитку своєї країни та, відповідно, візію необхідних інституційних змін, покликаних забезпечити саме такий розвиток, у тому числі й поступову трансформацію євразійсько-совкової політичної культури.

В Україні по революції не відбулося належних інституційних змін і це вирішальною мірою зумовило поразку помаранчевого проекту. Пропонована книжка відстежує цей процес хронологічно – від перших тривожних сиґналів, зафіксованих у вступних статтях із січня та травня 2005 року, до останніх подій, схожих більше на політичний та економічний маразм.

Симптоматично, що стаття, яка дала назву цій книжці, хоч і з’явилася друком у червні 2005, правдивого розголосу набула допіру у вересні, після відставки уряду Юлії Тимошенко: текст відразу ж переклали кількома європейськими мовами і зробили об’єктом доволі інтенсивного цитування.

Це, однак, саме той випадок, коли власні пророчі здібності мене не тішать: я щиро хотів би у тій свої червневій статті помилитися. На превеликий жаль, «шантажистська держава», витворена Леонідом Кучмою і докладно описана у моїй попередній книжці, виявилася політично живучішою за свого творця. «Улюблений пістолет пані Сімпсон» не полетів, як би нам хотілося, до історичного смітника і не був замінений на ефективніші й відповідніші для європейської демократії інструменти.

Втім, пропонована книжка – це не лише історія помилок і поразки, це ще й аналіз політичних процесів та механізмів, якими можна і треба навчитися керувати.

Саме тому я й доповнив першу, «хронографічну» частину другою, «концептуальною». Всі без винятку тексти цієї частини писалися по-англійськи для іноземного читача і лише згодом з’являлися в українському автоперекладі. Сподіваюся, вони будуть доречним доповненням до цієї книжки – як спроба відповіді не лише на традиційне для нашого реґіону питання «хто винен?», а й на менш важливе ­– «що робити?»