Як формувалися українські неурядові аналітичні центри і чому їхнє існування  є унікальним для пострадянського простору, які особливості think tanks США і чому важливо політикам усвідомлювати себе слугами народу – ці та інші деталі в розмові з Надією Дюк.

Надія Дюк  – експерт з пострадянських країн, глибокий інтелектуал, неофіційний патріот з українським корінням та бездоганною солов’їною мовою.   В Надії Дюк за плечима багаторічний досвід роботи в американському фонді National Endowment for Democracy, який в Україні виділяє значні кошти саме на підтримку діяльності громадянського суспільства. Напевно тому у відвертій розмові з  ініціативою Think twice UA, Надія Дюк задає змістовні рамки, сама коригує розмову і розставляє ключові акценти.  Як формувалися українські неурядові аналітичні центри і чому їхнє існування  є унікальним для пострадянського простору, які особливості think tanks США і чому важливо політикам усвідомлювати себе слугами народу – ці та інші деталі в розмові з людиною, яка професійно та натхненно займається розвитком демократії.

 - Україна зараз переживає дуже важливі трансформації, і багато хто їх називає історичними: або країна якісно змінюється або захлинається у власних недореформах. І в цьому останньому шансі побудувати справжню демократичну державу важливу роль відіграє громадянське суспільство, яке витягнуло на своїх плечах, в прямому та переносному значенні, Євромайдан. Українські аналітичні центри, здебільшого неурядові, теж вносять свій вклад, зокрема і через постійну як кристалізацію так і адвокацію реформ  – як ви оцінюєте їхній вплив на демократизацію України?

- Треба це розглядати в контексті. Та робота, котрою я професійно займаюся,– це  підтримка демократії. Я працюю в National Endowment  for Democracy вже багато років, тому маю різний досвід в різних країнах і бачу як демократія розвивається: десь краще, десь не дуже, враховуючи відмінні обставини в різних країнах. І що є унікальним на пострадянському просторі саме в Україні – це якраз існування так званих аналітичних центрів.  В Америці їх називають «think tanks», але там вони трохи по-іншому організовані, мають інші цілі та по-іншому фінансуються.

 За часів Кучми аналітичні центри опинилися в опозиції. Мене дуже вразив кінець 90-х-початок 2000-х років в Україні. У цей час функціонували декілька потужних аналітичних центрів в Києві, які просто аналізували все підряд: політику, уряд, вибори, займалися соціологією.  І коли Леонід Кучма повів Україну в більш авторитарний напрям, аналітичні центри опинилися в опозиції, тому що ретельно аналізували, чому уряд не працює, звідки береться корупція, чому гроші зникають, які причини непрозорості політики і т.д. У них було сильне бажання об’єктивно слідкувати за тим, що відбувається в політиці, у державі, суспільстві і це бажання робило їх незалежними.В Росії феномену незалежних аналітичних центрів просто не було.

У Росії, і це я можу сказати з досвіду людини, яка сама шукала партнерів у Росії і була відкритою до різних проектів, і після спілкування з іншими фондами, такого феномену просто не було. Якщо й були аналітичні центри, то вони переважно мали якусь державну підтримку, або працювали при університетах або політичних партіях, або були створені людьми, що були близькими до президента, або працювали на президента, або діяли на якесь замовлення.  Єдина інституція, яка була подібною на аналітичний центр і яку я знайшла у перші роки після розпаду Радянського союзу, називалася «Панорама» – тоді там працювало кілька співробітників і вони слідкували за політиками, за політичними партіями. Донедавна там працювала одна людина –  Владімір Прибиловський – він загинув при незрозумілих   обставинах в січні 2016.

- Чи можна зробити хоча б опосередкований висновок, що відсутність в Росії незалежних аналітичних центрів є однією з причин власне згортання демократичних процесів та побудови авторитарного режиму?

- Я б не пояснювала так причини побудови авторитарного режиму в Росії.  Причин є багато, але можна сказати, що існування незалежних аналітичних  центрів до певної міри запобігло закріпленню авторитарного режиму в Україні.

- На основі чого виникали аналітичні центри? Як люди гуртувалися та організовувалися в Україні?

- Самі брали і організовувались.  Для прикладу, Центр Разумкова створили вже покійний Олександр Разумков і його друзі. Не всі з них були зовсім незалежні люди, але вони ставили собі за завдання займатися більш чистою аналітикою і створили для цього організацію. Так і Український незалежний центр політичних досліджень, і багато інших українських центрів – засновники разом в університеті вчились, чи були друзями чи активістами. Я, до речі, теж опосередковано брала участь у цьому процесі і коли приїжджала до України запитувала колег із третього сектору, котрі організовували конференції і круглі столи для експертів з-за кордону – а як щодо вас? Чи вам не потрібно створити свою структуру, щоб ви могли діяти від себе?

З часом все більше аналітичних центрів виникали в Україні, і я можу сказати, що в Україні це збалансувало багато інших громадянських організацій, які займалися іншими справами – чи то виборами, чи моніторингом місцевих політичних процесів, чи правами людини, чи питаннями участі жінок в політиці.  Таким чином, аналітичні центри створили унікальний простір, де обговорювався політичний процес і моніторилася діяльність політичних партій. Це стало затребуваним та важливим, бо люди звикли, що є об’єктивна інформація, а експерти – що є чим оперувати в дискусіях, є аналітика, яка показує, чому і як працюють чи не працюють уряд  абополітичні партії.

Це було надзвичайно корисно для України, і тепер, коли я дивлюся на інші країни, то шукаю їхні аналітичні центри, тому що в багатьох країнах громадянське суспільство не є аж настільки просунутим, щоб вони знали на чому сфокусуватися і чим займатися. А коли аналітичні центри працюють і займаються фаховою аналітикою, то саме вони показують, де є слабкі місця в демократії і де треба більше попрацювати, бо інформація та аналітика – це ніби та кров, що підтримує здоров’я демократичного тіла. Тому аналітичні центри в Україні, думаю, – це дуже гарний приклад для інших країн, де є громадянське суспільство, і де воно бере участь у перетвореннях держави на демократичних засадах.

- Ви назвали Центр Разумкова, кого б Ви ще могли виокремити серед аналітичних центрів України?

- Це «Демократичні ініціативи», хоча це організація з акцентом на соціологію, також Центр політико-правових реформ, Лабораторія законодавчих ініціатив, Інститут світової політики. Засновники і керівники тих центрів – це люди, яких я знаю десь 20 років, спілкуюся з ними, тому згадую.

- Від українських аналітичних центрів перейдемо до американських. Щорічний рейтинг thinktanks за версією Програми аналітичних центрів та громадянського суспільства Інституту Лаудера Університету Пенсильванії наводить дані, що з 6 681 аналітичних центрів в США 1830 , а на 2 місці Китай – 429 до речі. Як Ви думаєте: чи існує прямий чи опереседкований  зв’язок між кількістю аналітичних центрів і якістю політики, адже  США, хоч це і спірне питання, досі залишається світовим лідеро. Think tanks в Америці переважно мають якийсь політичний профіль?

-  Не знаю, які аналітичні центри можуть бути в Китаї, і сумніваюся, чи їх можна вважати незалежними. Я не експерт по Китаю, але можу собі уявити, що ці структури створені та підтримані  Комуністичною партією.

Щодо США, то там є сильне і потужне громадянське суспільство. Америка на тому й творилася – на асоціації людей, жвавому громадському житті. Читайте Алексіс де Токвіль, як він описував Америку, з чого вона виросла. Think tanks в Америці не є незалежними в прямому розумінні. Вони переважно мають якийсь політичний профіль, тобто самі на себе не працюють, як скажімо українські – обирають собі тему і починають її досліджувати, а мають політичне забарвлення.  The Heritage Foundation схиляється до більш правої ідеології,, American Center for Progress – навпаки, більш лівої. Деякі працюють з внутрішніми проблемами,  інші фокусуються на міжнародних проблемах, як наприклад Brookings Institution. Є такі, що виключно займаються економікою, наприклад Peterson Institute. Think tanks володіють досить потужною фінансовою підтримкою від бізнес-корпорацій, меценатів, уряду або ж простих громадян.

Одна з причин, чому в Америці їх так багато, полягає в тому, що їх діяльність є освітньою за своєю суттю, тому вони можуть приймати пожертви від людей, і такі пожертви звільняються від податків.

Кожен think tank має свій політичний профіль і деякі з них – це величезні інститути.  Наприклад, будинок Heritage Foundation знаходиться близько Конгресу в районі Капітолію, і займає цілий 10-поверховий будинок. Чи можна уявити, що в Україні якийсь аналітичний центр в центрі Києва міг би собі збудувати такий будинок?  До цього ще далеко.

Тобто think tanks в Америці працюють зовсім по-іншому і дуже важко їх порівнювати з українськими.

- Зрозуміло. Ще таке питання: в розвинених країнах, США, країнах ЄС публічна політика чіткою, зрозумілою, а головне із максимальним залученням зацікавлених сторін.  В Україні, хоча прогрес очевидний, поки не так. Що б Ви порадили?

- Не треба надто ідеалізувати те, що є в Америці чи Європі. Очевидно є культура обговорення, і люди відчувають, що вони мають право на голос і право протиставити свою думку, коли їм щось не подобається. Наприклад, якась бізнес-структура хоче збудувати дорогу і там мешканці не погоджуються з тим, то відбудуться публічні обговорення, дебати щодо.

В Україні політичні партії створені по-іншому. Тут, в Україні, політичні партії створені інакше, ніж у Західній Європі чи в Америці, де партії виростали з інтересів своїх громадян. В Україні політичні партії створені трохи штучно і швидко, тому що на початках «політики» відразу після розпаду СРСР потрібні були політичні партії, але не було звідки їх взяти, бо люди самі не до кінця усвідомлювали свої інтереси перші кілька років. Творення політичних партій, котрі б представляли і боролися за інтереси громадян, повільно відбувається, і я думаю зовсім іншим шляхом, ніж як це відбувалося в Західній Європі чи США в 19 столітті.

В Україні я не відчуваю що люди на державній службі є слугами народу. Щоб витягнути політичні партії з-під контролю бізнес інтересів, можливо, треба створити державну і максимально прозору структуру фінансування політичних партій. Тоді люди знатимуть за кого вони голосують, і коли хтось стане депутатом, щоб та людина відповідала людям, а не голові партії, президенту чи уряду, чи комусь іншому. Є таке поняття в Америці і Європі як «public service». Ті, що ідуть на державну службу, відчувають, що вони є слугами громадян – мають мораль, етику, тобто служать своєму народові. В Україні я поки що цього не відчуваю. Тож є багато різних факторів, не все відразу відбувається, бо це як процес навчання,  вироблення правильних звичок, навичок і т.д.

Трішки від аналітичних центрів до власне самої політики: завершується  президентство Барака Обами,  і від наступного американського президента дуже багато очікують, і міжнародна спільнота, і  Україна, насамперед більш активнішої і жорсткішої позиції по відношенню до Росії, яка розуміє виключно мову санкцій і тільки з позиції сили. Як Ви вважаєте: яке буде ключове завдання США в зовнішній політиці?

- Є багато незадоволених політикою теперішньої адміністрації США щодо Росії, Ірану, Куби.  Пішов певний процес більшого примирення і багато людей, громадян і політичних партій вважають, що Америці не слід було цього робити. Хіларі Клінтон, коли вона буда держсекретарем, більше вимагала дотримання прав людини і наголошувала на важливій ролі громадянського суспільства в різних країнах, мала ширше розуміння тих процесів.  Дональд Трамп вже висловив свою підтримку Росії щодо анексії Криму і своє особисте захоплення Путіним.  

- Що б Ви порадили українцям у їхньому вже впринципі сформованому і викристалізованому бажанні побудови справжної демократії з відповідальними чиновниками та свідомими громадянами? Бо головним викликом і для держави, і громадянського суспільства є війна, яка  всіх виснажує. Як не виснажитись в цій гібридній війні і самим не стати гібридними громадянами? Війна  – це щось  страшне, але вона з’єднала Україну як ніколи.

- Не мені давати українцям пораду.  Дуже тяжко сказати, дивлячись на війни в минулому, де правдивий героїзм тримав людей, і скільки українці пережили за останнє століття.  Війна – це щось страшне, але одночасно я бачу, що вона з’єднала Україну як ніколи. І це шкода, що саме такою ціною було досягнуто такого позитивного для країни ефекту. Як це далі буде – не знаю, але українці не повинні надіятися на допомогу від будь-кого, а мусять своїми силами робити те, що вважають за необхідне. З того, що я бачу, я переконана, що українці дуже стійко стоять за те, в що вони вірять.

-  Всі про це говорять, що ми маємо все зробити самі, але водночас  що це не тільки напад Росії на Україну, а й на європейські цінності, взагалі на демократичні цінності

- Так, Україна безумовно відстоює західні цінності. Те, що відбувається в Україні – це події світового масштабу, і світ повинен це розуміти. Хоча потрібно розуміти, що західні країни також переживають свою моральну і духовну кризу, і це також відбивається на політиці. Відбуваються зміни в глобальній політиці, а люди хочуть жити спокійним життя. Побачимо, що далі буде.

Ініціатива Think Twice UA – створена для розвитку, дослідження та популяризації  think tanks – осередків дослідження державної політики.