•  

Олександра Матвійчук: «Часто для того, аби поїсти, треба мати право сказати, що ти голодний»

Щороку 10 грудня відзначається Міжнародний день прав людини. Світові тенденції назвали зменшення нерівності однією з нових Глобальних цілей сталого розвитку. У межах Місяця сталого розвитку на порталі ГУРТ своїми міркуваннями про права людини поділилася координаторка Євромайдан-SOS та голова правління громадської організації «Центр Громадянських Свобод» Олександра Матвійчук.

- Яку роль за сучасних умов відіграє підписання Україною міжнародних договорів, спрямованих на захист прав людини як ключової складової для сталого розвитку суспільства?

- Коли Україна підписує міжнародні договори на захист прав людини, вона дає чіткий сигнал, що остаточно розірвала із авторитарним клубом та прагне стати невід’ємною частиною демократичної спільноти світу.

Але важливо не тільки підписувати такі документи, а й виконувати їх. Проблема в тому, що ми живемо в час, коли стандарти Загальної декларації з прав людини починають ставитися під сумнів. Російська Федерація агресивно просуває доктрину «русского мира» – дипломатією, економічними важелями, а там, де вони не спрацьовують, танками. Вона ґрунтується на викривленому уявленні про «традиційні цінності», які заступають права і свободи. Це справжня зміна ідеологем, на яких базуються міжнародні механізми із часів засування ООН.

 - Як можна окреслити здобутки правозахисників за останні два роки у питаннях порушення економічних, соціальних та екологічних прав людини?

- Права людини, як міжнародні стандарти, знаходяться у постійному розвитку. Буквально декілька років тому Європейський суд з прав людини по низці справ не вбачав, що слово «шукати» у статті про свободу вираження поглядів так само захищає право на доступ до публічної інформації. Порівняно недавно з’явився обов’язок держави, у владі якої знаходилася людина, доводити, що до неї не були застосовані тортури у випадку, якщо остання на це поскаржиться. Тим самим переніс тягар доведення з людини, якій очевидно важче зберегти докази жорстокого поводження, наприклад, під час тривалого ув’язнення.

Водночас гостро стоїть питання дотримання цих стандартів. І притягнення до відповідальності держави, яка їх порушує. Маємо кризу міжнародних інституцій. Давайте навіть на сусідів подивимося. Білорусь протягом років ігнорує рішення Комітету ООН з прав людини щодо свободи асоціацій та недопущення переслідування громадських організацій. Росія от-от прийме закон, який дозволить їй, правда, тільки в очах російського суспільства, ніби-то на правовій підставі не виконувати рішення Європейського суду з прав людини. Сьогодні країни роблять вигляд, що міжнародна система захисту прав людини працює, адже їй немає жодної альтернативи. Але проблеми будуть наростати, і рано чи пізно система остаточно завалиться, тож із цим викликом треба щось робити.

- З якими порушеннями прав людини (соціальних, економічних, екологічних прав) найчастіше зіштовхується українське громадянське суспільство?

- Люди найбільше скаржаться на порушення соціально-економічних прав. Причини очевидні: це і нереформована економічна сфера, і зовнішня агресія, і продовження традиції неефективного управління, збереження корупції тощо.  Ми бідніємо, люди починають жити відчутно гірше, право на гідний рівень життя не забезпечується.

Але важливо розуміти, що часто для того, аби поїсти, треба мати право сказати, що ти голодний. Тут ключовими стають фундаментальні права та свободи. На жаль, ми досі не вирішили проблеми порушень прав людини, які виникли ще задовго до Євромайдану. І серед них право на справедливий суд, за допомогою якого можна захистити інші права та свободи людини.

- Які реформи українського законодавства мають відбутися для забезпечення прав людини, а також дотримання концепції сталого розвитку? 

- Нагадаю, що один із найбільш масових виступів під час Євромайдану 1 грудня 2013 року, коли на вулиці в Києві вийшли півмільйона людей, мав суто правозахисні вимоги. Люди вимагали покарання правоохоронців, які брутально побили мирних студентів, та притягнення їх до відповідальності. Щоб такі речі не повторювалися, потрібна кардинальна реформа правоохоронних органів, прокуратури та судів. Кардинальна, а не часткова. Поясню різницю. Усі ми стали свідками створення нової патрульної поліції. Але це лише один із п’яти структурних підрозділів органів внутрішніх справ. Моделюємо ситуацію: вас ввічливо затримує на вулиці новий поліцейський та доставляє у райвідділок, а там вас зустріне старий «мент» і старі практики допиту.

- Наскільки дотримання екологічних прав майбутніх поколінь та питання міжпоколінної рівністі передбачені та забезпечені українським законодавством?

- В Україні не приділяється належна увага забезпеченню екологічних прав. У свій час ми робили рейтинг небезпечних законопроектів, які порушують права людини. У топ-7 потрапили відразу три закони, які грубо порушують принцип сталого розвитку довкілля. Платитимуть наші діти, у яких ми взяли в борг природні ресурси.

- Організація Об'єднаних Націй визнає два основні компоненти безпеки особистості: «захист від несподіваних і згубних порушень нашого повсякденного способу життя», (відомий як «свобода від страху») і «захист від постійних загроз голоду, хвороб, злочинів і придушення» (відомий як «свобода від злиднів»). Як Ви можете прокоментувати це твердження, і що можете сказати про рівень захисту українців?

- Відповім цифрами. Близько двох мільйонів наших громадян проживають на території окупованого Криму. Десь біля трьох – на території, підконтрольній незаконним збройним формуванням, де право, як інститут, взагалі не існує. Сукупно це приблизно 10% населення. Ще варто згадати людей, які проживають у 200 населених пунктах, які розташовані на 350 кілометровій зоні розмежування та періодично піддаються обстрілам. Більше двох мільйонів, які були змушені залишити свої домівки. А найпростіше навіть просто подивитися на свою власну зарплату та порахувати, скільки з неї мусиш віддати на харчування та оренду житла, оплату комунальних послуг. На фоні цього постійна загроза відновлення повномасштабних воєнних дій та дефолт.

Тому за стандартами ООН в Україні все дуже погано. Але, чи не вперше за багато років, у нас з’явився реальний шанс це виправити. І тут я покладаюся не так на нову владу, яка по факту не така вже й нова (і далека від правозахисного ідеалу), а на десятки тисяч звичайних людей, які у цей складний час взяли відповідальність на себе, й кожен день своїми діями змінюють цю країну на краще. Тому, у майбутнє я дивлюся оптимістично. Я не бачу його легким, але ми впораємося.

- Як громадянське суспільство може посприяти боротьбі з масовими порушеннями прав людини на прикладі захисту прав українців і політичних в’язнів, які незаконно утримуються на території РФ?

- У боротьбі за громадян України, яких утримують за політичними мотивами у в’язницях Росії та окупованого Криму, перед нами стоїть розвилка між двома цілями. Насамперед, ми боремося за їхнє звільнення. У Росії не існує справедливого суду, тому тут може бути тільки політичне рішення. Сьогодні воно не на нашу користь. Аби його змінити, на міжнародних майданчиках і всередині країни треба постійно говорити про усіх без винятку затриманих та ставити їх безумовне звільнення як непорушну вимогу. Як мінімум, маємо досягти для них людських умов утримання: аби їх не катували, допускали до них адвокатів, належно поводилися. Важливо не забувати й підтримувати рідних, аби вони не лишилися сам-на-сам із цією бідою.

Підготувала Марія Пелипенко

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 1  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.