Громада села Новий Корогод, що в Бородянському районі Київської області, пройшла непростий шлях до перших видимих результатів, які об’єднали її жителів. Долучившись до проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті», новокорогодцям вдалося не тільки розробити реальний план розвитку села, а й втілити в життя декілька важливих проектів, які покращили життя громади. Детальніше про досягнення Нового Корогоду читайте в інтерв’ю з сільським головою Ольгою Михальовою.

- Ольго Михайлівно, у Нового Корогоду та його жителів своя унікальна історія. Розкажіть її, будь ласка.

- Село Новий Корогод побудоване у 1986 році для компактного проживання населення, евакуйованого із зони ЧАЕС, на території Жовтневої сільської ради Бородянського району Київської області. Спочатку село називалося Жовтневе, як і сусіднє, хоча села територіально були поділені і мали дві сільські ради. Людям повідомили, що вони тут тимчасово, аби вони, на мою думку, не так трагічно переносили евакуацію. Але, коли у 1989 році новозбудоване село стало називатися Новий Корогод (у Чорнобильському районі село називалося Корогод), зрозуміли, що назад дороги немає.

- Які труднощі виникли після переселення громади?

- Евакуація – це біль і трагедія не одного покоління людей, адже колишніх односельців розкидало по світу. Тільки у Бородянському районі для жителів Корогоду побудували будинки у трьох населених пунктах – с. Жовтневе, с. Вабля та с. Луб'янка.

Людям потрібно було починати все спочатку – садити садки, розводити худобу на нових місцях. Також втратилися сусідські відносини, які будувалися роками, а близьких родичів розселяли по різних селах.

Тому колишні корогодці, яким не вистачило будинків у селі, були змушені звикати до чужих устоїв в інших селах і вважали себе покинутими й зрадженими. Нерідко у Новому Корогоді в одному будинку жило по дві-три сім'ї, що також спричиняло певні труднощі і навіть скандали.

Проте життя продовжувалося і вносило свої корективи. Адже до Бородянського району евакуювали не тільки жителів, а й колгосп «Заповіти Ілліча», тобто все його рухоме майно, що значною мірою поліпшило матеріальну базу місцевого колгоспу «Комінтерн». Згодом, у 1988 році, в селі відкрили восьмирічну школу, що дало змогу зблизити жителів кількох сусідніх сіл, адже раніше на цій території не було освітніх закладів. Крім того, в селі успішно працювали заклади соціальної сфери.

На сьогодні в Новому Корогоді проживає 511 мешканців. В селі функціонують Новокорогодське НВО «Новокорогодська загальноосвітня школа-дитячий садок», фельдшерсько-акушерський пункт, два магазини, філія Ощадного банку, відділення зв’язку, сільська бібліотека, молодіжно-громадський центр, сільська рада, ТОВ «СП Новий Корогод-Агро», перукарня. Село повністю газифіковане, асфальтоване, має централізоване водопостачання, функціонує вуличне освітлення та централізований вивіз сміття.

- Завдяки чому Вам вдалося мобілізувати людей?

- Однозначної відповіді на це запитання немає. Можливо, певну роль зіграло те, що на цій посаді я більше тринадцяти років і завжди дію за принципом «коли слово не розходиться з ділом». Також, на мою думку, сам вибір проекту був вдалим, адже спортивно-ігровий майданчик – це справа, яке об'єднує інтереси декількох поколінь.

- Що стало першим видимим результатом участі громади в проектах  Ресурсного центру ГУРТ?

- Мені здається, що першим видимим результатом стало бажання утворити і зареєструвати  громадську організацію.

- Якою була реакція новокорогодців на ті зміни, що почалися всередині громади? Як вдалося побороти страх і недовіру?

- Реакція всередині громади була неоднозначною, адже певна категорія людей скептично ставилася до змін, інша – не довіряла, оскільки ми працювали безкоштовно, третім було взагалі байдуже.

Тому, щоб знизити градус в громаді, доводилося розраховувати на себе і активних членів ГО, розповідаючи і доводячи зацікавленим категоріям про те, що це, в першу чергу, потрібно для них, ставлячи конкретні завдання і терміни їх виконання. Страх і недовіра зникли на перших кроках реалізації проекту.

- Ви створили в школі дуже цікавий музей, де зібрані історичні та етнографічні пам'ятки краю. Розкажіть, як Ви реалізували цю ідею.

- Ідея створення музею належить Вірі Бондар, вчителю історії та географії нашої школи. Метою створення музею було об’єднати жителів трьох громад навколо однієї справи, дещо поріднити їх, мотивуючи тим, що в ті далекі часи побут різних населених пунктів не надто і відрізнявся, хоча були й відмінності, характерні для того чи іншого населеного пункту. Для дітей-переселенців цей музей грає особливу місію, адже в ньому є частка того рідного і дорогого села, яке вони були змушені покинути.

- У межах навчальних візитів «Моделі розвитку сільських громад», який організовував Ресурсний центр ГУРТ під час реалізації проекту «Сприяння розвитку соціальної інфраструктури», що впроваджувався Українським фондом соціальних інвестицій Ви розказували представникам громад Кіровоградщини та Львівщини про свій досвід залучення членів громади до реалізації суспільно корисних ініціатив. На що Ви звертали увагу гостей, в першу чергу?

- Я була щирою з гостями, розповідаючи без прикрас, як ми працювали, що вдалося, що не зовсім, як можна об’єднати громаду, на що не варто звертати увагу і так далі.

- Сьогодні у зв’язку з військовим конфліктом на Сході України багато людей покинули домівки і подалися на пошуки кращої долі. Що Ви зі свого досвіду можете порадити вимушеним переселенцям?

- Ситуація із сьогоднішніми переселенцями кардинально відрізняється від ситуації 1986 року. Ми покидали свої домівки з болем, але не під кулями і вибухами снарядів, ми не бачили смертей і розрухи, ми відчували підтримку як держави, так і співчуття навколишніх, чого не можна сказати в повній мірі стосовно сьогоднішніх переселенців. Тому, на мою думку, сьогоднішні переселенці без цілеспрямованої допомоги з боку держави у всіх напрямках (психологічної, медичної, соціальної, житлової) самотужки не впораються зі своєю бідою.

Проект «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті» (2011-2014 рр.) впроваджувався Ресурсним центром ГУРТ (Україна) у партнерстві з Фондом громадянського суспільства та партнерства (Вірменія) і Центром розвитку НУО (Вірменія) за фінансової підтримки Європейського Союзу в межах програми «Культура» та спрямовувався на розвиток культурного різноманіття й підтримку культур національних меншин через посилення спроможності органів місцевого самоврядування та державної влади, ОГС, керівників культурних установ у місцевих громадах України та Вірменії.