- Після лютого 2014 і Майдану, як відомо, стрімко почали розвиватись складні події в Криму. Я звернувся у військкомат і записався до списку добровольців.  Мене відправили додому зі словами: «Якщо буде потреба - ми до Вас звернемось». На деякий час все затихло. Я займався справами організації і все йшло своїм звичним темпом. Але на вихідних мені все-таки подзвонили з військкомату і сказали: «Ми Вас чекаємо». Ось я і тут.

 

 

-  Я громадянин України і хочу, щоб моя країна була самостійною і незалежною, аби ніхто не заважав нам дихати... А внутрішні проблеми ми можемо вирішити і самі, без будь-якого втручання інших держав.

 

 

- Після лютневих подій, в яких я брав участь, вони знали, що така поведінка є ймовірною з мого боку, тож були готові. Морально я намагався їх підготувати ще до вручення повістки. Тому все обійшлось спокійно.  Зрештою, умовно я залишився в Києві. У нас у військкоматі немає казарм, тому на ніч я іду додому.

 

 

- Офіційно я працюю як директор на громадських засадах, тому намагаюсь зараз усе поєднувати. Я не отримую заробітну плату, тому з бухгалтерією вийшло все нормально.

 

 

- Стараюсь сам. Наприклад, у нас обід з 13-ї до 14-ї, тоді беру комп’ютер і працюю, переглядаю кореспонденцію, готую звіти… Багато телефоном вирішую. Зрештою, як і усі в нашій частині. Та і ввечері додатково працюю або ж на вихідних. Звісно, довелось пожертвувати сімейними вечорами.

На побутовому рівні неможливо обірвати всі зв’язки. І психологічно, і фізично. У нас не оголошено військового стану, відповідно країна живе, працює. Тому, і мобілізовані мають бути "на плаву".

 

 

- Саме наша частина – це майже всі, хто прийшов за власною ініціативою. Чоловіки  записались у добровольці і їх залишили працювати. Але також багато офіцерів, які прийшли після навчання в інституті.

 

 

 

- Загалом, позитивна атмосфера. Надіємось, що все буде гаразд. Але мобілізація триває. Указ було підписано 17 березня, а дія закінчується 3 травня. Але, у зв’язку з подіями, які зараз відбуваються, схоже, що мобілізацію буде продовжено до кінця травня, до президентських виборів.

 

 

- Ні, контрактів не підписували. Мене оформили у штат військкомату 18 березня. Одразу після офіційного указу про мобілізацію. Але нам має нараховуватись певна заробітна плата. За законом, ми призвані на час часткової мобілізації, не як солдати, які призиваються на  рік чи два. Тому, якщо сплине час закону, ми повернемо у звичне побутове життя

 

 

- Звісно, не вистачає часу на організацію і  сім’ю. Але намагаюсь якось встигати усе. Це як під час бігу - коли у людини з’являється друге дихання. У нас зранку шикування, увечері шикування, а вдень - перекличка хто є на місці… Багато офіцерів відправляють і по місту у службові відрядження. І цілий день – ще вдосталь роботи! Але ні, не шкодую анітрохи.

 

 

- Бувало по-різному. Але частіше не втікають, а навпаки - прибігають.  Буквально вчора прийшов доброволець і настирливо каже: «хочу в армію»  і все. Ми довго пояснювали йому, що поки що немає запиту безпосередньо на його спеціальність. Також бувало, що доводилось самим вишукувати адреси людей, які потрібні.

За стільки років українці звикли до умовно мирного життя, що майже повністю розслабились і навіть психологічно не готові до мінімальних вйськових дій.

 

 

- Сам військкомат поділений на декілька відділів. На кожний відділ є певна комплектація людей і певні завдання, які вони виконують у межах своїх префесій та спеціальностей. Безпосередньо, про мобілізаційний відділ: ми займаємось мобілізацією людей за запитам різних військових частин, а також формуванням команд. Адже, можливо, буде проходити повна мобілізація. До цього треба підготуватись. Готуємо карточки, розсилаємо повістки, контактуємо з людьми. Буває, що є запити термінові, коли людина потрібна вже в цей момент.

 

Зараз, згідно закону, призиваються чоловіки, які або служили в армії, або віком до 35 років. Тобто, у військових частинах зараз потрібні люди, яких не треба вчити, а лише відновити певні знання і почати виконувати свої безпосередні обов’язки у військовій частині. У моєму випадку були деякі виключення, бо я не служив.

 

 

 

- Добровольців, насправді, достатньо протягом усього часу, але багато не підходять або через вік, або їх військові спеціальні не потрібні на даний момент. Зрештою, розгорнено не всі військові частини, а лише деякі. Тому, багатьом і відмовляємо. Добровольців треба кудись брати, на якісь місця, дати їм роботу… Мало просто говорити: «хочу воювати», треба дійсно бути корисним суспільству і не обов'язково брати зброю до рук, щоб виконати свій громадянський обов'язок.

 

 

- Звісно, не все так гарно. Я бачу, що багато чого залишилось з Радянського Союзу і це не надто добре. Але є поштовх – армію почали поважати і взагалі згадали, що є така структура. Українці зрозуміли, що військові - це не просто якісь там комісари, які займаються невідомо чим, а, дійсно, на рівні військкомату шукають, мобілізують, знаходять потрібних для захисту держави людей. У них є певні завдання, це не просто структура, через яку проходять люди. Можливо, буде закон про повну мобілізацію, чи розгорнуться військові дії, то має бути сформований план розгортання  пунктів підготовки і набору людей, відправка їх безпосередньо в частини. У ці моменти буде велике навантаження. Але я надіюсь, що до цього не дійде. Наша країна дасть раду своїм думкам і виправить ситуацію на краще.

 

 

- Віра в армію з останніми подіями все-таки відновилась. А щодо громадських організацій, то вони, насамперед, повинні висвітлювати інформацію – адекватну і правдиву та показувати ситуацію, яка дійсно відбувається.

 

Це стосується, передусім, тих громадських організацій, які працюють у сфері ЗМІ. У нас багато дезінформації і медійну кампанію проти Росії ми вже програли і програємо надалі. Тому, треба відновлювати свої позиції. І немає значення – київські, західні чи східні громадські організації. Їм всім необхідно працювати з регіонами. Я спілкуюсь зі знайомими зі Сходу і вони переконують мене, що до них на танках їдуть бандерівці і представники "Правого сектору". Росія їх задурманила своєю пропагандою.

 

Багато хто на Сході кричить про федералізм, але, насправді, вони навіть не знають, що означає такий устрій держави. Громадські організації мають контактувати з ними і пояснювати, що це таке і до чого призведе їхня "омріяна федералізація".

 

Також на армію збирають гроші, на номер 565. Але ці кошти отримані не юридичною особою і є певна процедура їх використання. Не може начальник військової частини їх забрати і просто направити туди, де потрібно. Має бути тендер, згідно із законодавством, мінімальний термін виконання якого - до 16 днів… Тому, одразу ці гроші безпосередньо в частини не потраплять. Громадські організації можуть також зайнятись цим і збирати кошти для підтримки армії. Можна направляти не централізовано гроші на рахунок, а одразу в частину, контактувати з командиром і купувати конкретно те, що їм потрібно – бронежилети, каски чи амуніцію.

 

                                               Підготувала Ярина Почтаренко