В ексклюзивному інтерв’ю щодо тематики захисту громадських активістів в Україні юристка Центру стратегічного судового захисту УГСПЛ Віталія Лебідь розповідає чому дана тематика є надважливою для українського суспільства.

Попри зусилля, які сьогодні докладаються владою з метою захисту прав активістів, в Україні рівень загрози їх життю та діяльності залишається достатньо високим. Про те, як можна вирішити ці проблеми, спілкуємося з юристкою Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини – Віталією Лебідь, яка координує юридичний напрямок із захисту прав активістів в Центрі Стратегічного судового захисту УГСПЛ.

 Віталія чим, на Вашу думку, відрізняється безпека активіста від безпеки іншої особи?

Активісти та правозахисники, очевидно, піддаються більшій небезпеці, порівняно із особами, які не займаються громадською діяльністю. Тому необхідність у забезпеченні належної безпеки є значно вищою, адже довкола громадських активістів постійно нависають різні загрози та ризики, які роблять їхню діяльність вразливою.

Зазвичай джерелами загроз є група людей, на інтереси яких впливають дії активістів, проте джерелом може також бути і державні органи влади. Це, наприклад, незаконні затримання, обшуки, силовий розгін мирних зібрань, перешкоджання у проведенні акцій та незабезпечення заходів безпеки у разі потреби.

Які загрози, крім фізичної та інформаційної небезпеки, сьогодні присутні в діяльності активіста?

Важливим компонентом безпеки є юридична захищеність. Окрім випадків посягань на життя та здоров’я, до нас також звертаються активісти, проти діяльності яких застосовуються юридичні механізми, – наприклад, позови про відшкодування шкоди чи притягнення до адміністративної відповідальності. Яскравими прикладами таких випадків є справа озера Качиного у місті Києві та справа Літнього театру у місті Одеса. У обох цих випадках забудовники подали позови проти активістів щодо виплати ними значних сум за відшкодування шкоди, яку, на думку позивачів, нанесли громадські активісти. У таких випадках важливим є фахова юридична допомога щодо представництва у суді.

Окрім того, присутня і психологічна небезпека для громадських активістів, тобто психологічний тиск певних осіб, залякування, переслідування. Тут важливою є своєчасна реакція правоохоронних органів, адже надалі така ситуація може призвести до загрози життю і здоров’ю. Проте юристи УГСПЛ декілька разів фіксували випадки, коли на такі повідомлення поліція не реагує, що є дуже небезпечною тенденцією.

Необхідним є забезпечення ефективного захисту фізичної та психологічної недоторканості громадських активістів. Також для створення безпечних і сприятливих умов потрібне гарантування права на свободу думки, свободу мирних зібрань, право брати участь у державних справах, невтручання у приватне та сімейне життя.

А чи існує практика ЄСПЛ щодо безпеки чи захисту прав активістів?

Хочу звернути увагу на нещодавнє рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) «Чернега та інші проти України», яке було ухвалене 18 червня 2019 року. Дана справа стосується подій 2010 року у місті Харків, коли активісти вийшли проти вирубки дерев у парку імені Горького.

Під час протесту до активістів була застосована сила, декілька з них були заарештовані та притягнуті до відповідальності. Більше того, у розгоні активістів були задіяні правоохоронці та представники приватних охоронних фірм. У цьому аспекті ЄСПЛ детально проаналізував питання чи можна їх (охоронців) прирівняти до агентів держави. Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що, незважаючи на те, що вони були найняті приватною юридичною особою, проте діяли як представники держави, оскільки за законом мали право використовувати певний рівень примусу і діяли переважно за присутності поліції, яка недіяла під час застосування ними сили проти митінгувальників. ЄСПЛ також встановив, зокрема, що органи влади не провели належного розслідування, а також не забезпечили мирний характер протестів переважно через нерозуміння ролі і повноважень охоронців та поліції на місці.

Є також інші справи, розглянуті в Європейському суді з прав людини, пов’язані із захистом права на мирні зібрання, наприклад, «Вєренцов проти України», «Шмушкович проти України», «Чумак проти України».

Також я б хотіла звернути увагу на справу «Седлецька проти України». Хоча дана справа ще перебуває на розгляді ЄСПЛ щодо порушень по суті, проте по ній Європейський суд уже прийняв рішення щодо застосування термінових заходів в частині недопущення втручання органів влади до даних заявниці, яка є журналістом-розслідувачем. Підставою звернення до Європейського суду з прав людини стала ухвала національного суду за запитом Генеральної прокуратури України про доступ до даних телефону журналістки за тривалий час. ЄСПЛ визнав це грубим порушенням і зобов’язав Україну недопустити таке втручання. Це важливий прецедент, коли втручання держави у діяльність журналістів визнано порушенням прав людини.

 Чи відомо Вам про заходи, вжиті владою у 2019 році з метою комплексного вирішення проблеми нападів на активістів?

Ми повинні пам’ятати, що головна відповідальність та обов’язок заохочувати і захищати основні свободи лежить на державі. Проте в наших реаліях не завжди відбувається так, а інколи і навпаки, коли держава стає порушником прав громадських активістів.

Чи існує закон або законопроект у будь-якій галузі права, який негативно впливає на діяльність активістів? Якщо так, то в чому його/їх мінуси?

До недавнього часу у нас в законодавстві існували положення, які зобов’язували громадських активістів у сфері антикорупційної діяльності та журналістів-розслідувачів декларувати власні доходи та доходи членів сім’ї на рівні із державними службовцями.

Українська Гельсінська спілка з прав людини неодноразово виступала за скасування таких дискримінаційних положень. Адже покладання на активістів зобов’язань декларування не має об’єктивного та раціонального обґрунтування. Більше того, за такий обов’язок були передбачені санкції у разі його недотримання. Тобто це може розцінюватися як «ефект стримування» у діяльності громадських активістів щодо свободи вираження поглядів.

6 червня 2019 року Конституційний Суд України визнав дані положення неконституційними.

 Чи можна законодавчо закріпити умови безпечної діяльності активістів?

Я вважаю, що проблема незахищеності діяльності активістів не є проблемою закону в Україні, а потребує розроблення широкого та комплексного механізму державою, що не обмежується лише внесенням змін до законодавства.

Щодо кримінального законодавства, то, можливо, варто розглянути питання внесення змін у частині визнання як обтяжуючої обставини вчинення злочину стосовно правозахисників чи громадських активістів у зв’язку з їхньою діяльністю.

 Віталія, як на Вашу думку відбувається комунікація між правоохоронними органами і громадянським суспільством у ситуації нападу на активістів чи порушення їх прав?

На мій погляд така комунікація не відбувається належним чином. Правоохоронці недостатньо інформують громадянське суспільство про результати розслідування, прикриваючись таємницею слідства. Звісно, обмеження розголошення відомостей та деталей розслідування є необхідною вимогою закону, проте це не знімає обов’язок інформування поліцією потерпілих та суспільства щодо ходу розслідування.

На жаль, у нас немає традиції вчасного інформування про попередні результати і просування слідства. Громадський контроль за розслідуваннями є надважливим компонентом і повинен спряти його ефективності. Ми також відзначаємо, що у тих справах, до яких пильно прикута увага ЗМІ та активістів, тобто які перебувають на контролі громадянського суспільства, прогрес значно більший, порівняно із іншими справами.

 Які порушення прав активістів зустрічаються у Вашій практиці найбільш часто?

Найчастіше до нас звертаються із випадками нападів на активістів та порушення прав на свободу вираження поглядів,  а також права на мирні зібрання.

 Які першочергові заходи потрібно вжити державі з метою превенції нападів на активістів?

По-перше, держава повинна розвивати конструктивний діалог із представниками громадянського суспільства.

По-друге, потрібно розробити спеціальні заходи швидкого реагування держави на загрози активістів та забезпечення заходів превенції порушень їхніх прав. Проблеми відсутності координації між органами влади та тривалі процедури забезпечення заходів захисту найчастіше поглиблюються небажанням державних посадових осіб серйозно сприймати проблеми безпеки правозахисників та активістів, розслідувати погрози і прояви насильства по щодо них.

Недостатнє розуміння проблем і зобов’язання держави в галузі захисту цих осіб часто поєднується з відсутністю визнання важливості їх роботи і, як правило, з відсутністю матеріальних ресурсів для забезпечення захисту. Таким чином, активісти часто залишаються без належної допомоги, в тому числі без фізичного і психологічного захисту.

З метою забезпечення безпеки активістів владі слід на основі консультацій з громадянським суспільством і за підтримки міжнародних організацій розробити оптимальні стратегії, програми та механізми їх захисту. Всі ці заходи повинні бути поєднані в послідовну систему і спрямовані на створення і зміцнення безпечних і сприятливих умов для громадської діяльності, з метою усунення першочергові причини серйозних загроз і проблем, з якими зіштовхуються активісти.

Підготував Максим Петров (УГСПЛ)