11 листопада на базі Платформи культурних ініціатив “Ізоляція” відбувся показ інтерактивної вистави, яку створено спільно активними молодими людьми.

Захід  ініціювала українська громадська організація “Театр для діалогу” за підтримки Регіонального офісу Фонду імені Фрідріха Еберта “Діалог Східна Європа”.

У світлому затишному приміщенні колишнього заводу, нині перебудованого для культурних заходів, 13 акторок та акторів — шестеро з РФ та семеро молодих активісток та активістів з України — зіграли спільну виставу. В центрі уваги — шкільна вчителька. Діти хочуть творчості та розвитку своїх особистостей, а Система Освіти — до слова, окремий живий персонаж у перуці з рожевого пір’я та в гігантських окулярах — вимагає…

І, здавалося б, і вимагає хорошого: плану дотримуватися, готувати дітей до іспитів, патріотизм у них зрощувати. Однак тон Системи, а також її підлеглої Завуча, наводить на думку: щось тут не так. Занадто вже авторитарна поведінка персонажів, у руках яких зосереджено шкільну владу. У фіналі і ініціативна вчителька, і єдина незгодна учениця виявляються затоптаними під ногами вчителів та учнів, які голосно і в такт вигукують “Так!”, як тільки Система Освіти дасть їм знак.

“Я навчу їх слухати, а не думати!” - обіцяє вчителька, якій передають клас тої, яку розтоптали. Вистава “Тридцять друге листобря” завершується.

Українським глядачкам та глядачам сценка відгукнулася. Пролунали приклади: адже і справді нещодавно студентів педагогічного університету відправляли на молебен замість лекцій, і їхні фото з плакатами “Мене змусили прийти сюди замість пар” досі можна знайти в Інтернеті.

Протягом обговорення виявили і відмінності українського та російського контекстів. Особистий досвід присутніх тут же людей з РФ відрізнявся від такого з боку українських активісток та активістів: і регламентується будь-яка “позастатутна” діяльність російською державою на порядок суворіше, і санкції тяжчі, і застосовують їх більш впевнено.

Театр пригноблених — це, за словами організаторок, методика, що направлена не на утвердження несправедливості в суспільстві, а, навпаки, на те, щоб боротися з пригнобленням та створювати йому альтернативи. Так відбулося і протягом заходу в минулу суботу: разом з акторками глядачі грали в запропонованих сценках, розігруючи різні варіанти можливих стратегій для подолання пригноблюючої і такої до болю знайомої системи.

Відмітили присутні і гендерний аспект того, що відбувалося у виставі. “Коли на місце вчительки встав учитель, він одразу почав говорити від себе особисто, без потреби спиратися на авторитети”, - підкреслила одна з відвідувачок заходу. “А в першочерговій сценці вчителька-жінка спиралася в основному на чужі авторитети, так, ніби жінкам не можна говорити від себе”.

“Мені було цікаво. Сподобалося, що в аудиторії були обговорення потенційних рішень проблеми і, власне, історій”, - відмітила одна з глядачок, Юлія з Києва. “Мені особисто це дало можливість подивитися на те, які стратегії працюють, а які — ні”.

Форум-вистава в Києві відбулась рамках міжнародного проекту “Мости солідарності”, який ГО “Театр для діалогу” реалізовує за підтримки Регіонального офісу Фонду ім. Фрідріха Еберта “Діалог Східна Європа” з жительками та жителями Молдови, Білорусі, Вірменії, Грузії, Азербайджану, України та Росії. Ведучими процесу обговорення та трансформації вистави — в Театрі пригноблених цю роль називають “джокери” - стали Олеса Архіпова з Івано-Франківська, Наташа Боренко з Санкт-Петербургу та Ігор Кузнєцов з Самари.