Дивно, але останні новації в системі страхування на випадок безробіття (соціальна допомога протягом до 1 року) впливають на організовану громадську активність, зменшуючи можливості для організаційної спроможності. І це стосується і жінок, і чоловіків (без гендерного дисбалансу).

Якщо ви звільнені з роботи, маєте вагомий (необхідний мінімальний) стаж і при цьому є засновником або керівником ГО, то на соціальну допомогу можете... не розраховувати. Така позиції Державної служби зайнятості. Може я помиляюсь? Варто долучити до обговорення експертів.

Саме через наявність правових відносин з ГО, навіть якщо в ГО ви жодного разу не отримували зарплати. Це – дискримінація, на моє переконання, за ознакою належності до громадянського активу, щонайменше. Порушення права людини, на мою думку, яке впливає на громадянську активність в першу чергу місцевого рівня. Треба з цим поборотись. Обговорити у фаховому середовищі, щонайменше...

Факт, який насторожує, чи не так? Не всі ГО є «грантоїдами» або іноземними агентами. Багато ГО є форматним об'єднанням, зорганізованим на вирішення конкретної місцевої проблеми, яка виникає у стосунках влади і громадян, і не оперує з фінансовими потоками. Неприбутковість і адвокаційна місія перш за все є рушійними факторами створення ГО.

Комусь, мабуть, вигідно подавити місцевий формат громадської/громадянської активності. Точніше, той актив, який не має системного фінансового забезпечення.

На перший погляд, проблема не стосується гендерної рівності, бо стосується як чоловіків, так і жінок, які взяли на себе відповідальність за організовану (і легітимізовану) громадську активність. Більше за все це може вплинути на пригнічення поступу жіночого руху, який активно самоорганізовується, стає впливовим суб’єктом політичного життя. Уявіть собі, що ваша дружина працювала в університеті і заодно очолювала ГО «Жіноча спроможність», не маючи доходу/зиску від активної участі у місцевому жіночому русі, що має за мету викорінення стереотипного сприйняття жіноцтва як пасивного в сфері політики, виборчого процесу тощо. Тобто – зарплату за керівництво ГО жінка не отримувала. Одного дня вона потрапила під скорочення в університеті, пішла в Центр зайнятості аби отримати соціальну допомогу і почула, що «не може бути її набувачем через перебування на посаді керівниці ГО, навіть і безоплатно, на добровільних засадах». Патова ситуація, яка породжує масовий соціальний гендерно-орієнтований розпач.

Чи є такий підхід справедливим? Чи не буде це негативним досвідом на майбутнє і іншим, які тільки стають на шлях громадянського активізму? Де знайти ГО, які можуть гідно оплачувати керівництво і фахівців? Їх одиниці, більшість базуються на безоплатній формі роботи. Держава такою нормою переводить у стан маргінесу тих, хто може у демократичний спосіб потрапити до влади у результаті виборів саме завдяки громадській активності, участі у роботі конкретної ГО, яка на справі довела дієздатність.

З цим не можна миритись, бо ми потрапляємо у пастку, вихід з якої у повній пасивності і придушеному почутті гідності, на місце якій приходить первісний патерналізм: «дайте мені крихту, аби я не вмер/вмерла і я буду мовчати!».

Я проти такого стану. А ви?

Тамара Марценюк загострює питання жіночої політичної активності і вказує у своїй статті ««Механізми збільшення кількості жінок у політиці», від 04.02.19 ( https://genderindetail.org.ua/season-topic/polityka/mehanizmi-zbilshennya-kilkosti-zhinok-u-polititsi-134918.html ): «Хоча велика політика залишається малодоступною для жінок сферою, боротьба за владний ресурс дедалі більше врізноманітнюється. Серед механізмів підвищення участі жінок у політиці, крім гендерних квот, варто виділити запровадження державної гендерної політики, посилення громадського і міжпартійного діалогу, просвітницькі кампанії, запровадження дружнього до сім’ї робочого середовища тощо. Два ключові механізми – дія зверху і дія знизу – повинні працювати спільно і злагоджено задля позитивного результату». Звісно, що ситуація з невиплатою соціальної допомоги умовній керівниці жіночої ГО, яку звільнили з університету, не сприятиме розвиткові низового ключового механізму жіночої політичної включеності.

Ні, безумовно, хтось здолає цю «стелю» або «паперову кригу» на шляху до самореалізації, але ж мова про нечесні правила гри, які впроваджуються державою, що пропагує рух до Євроспільноти і інтегрування європейських цінностей в стандарти життя українського суспільства.