Цьогорічну відпустку я витрачаю на футбол. Ми з друзями вирішили відтворити вояж десятирічної давнини у злегка змінених декораціях. У 2006-му на чемпіонаті світу в Німеччині це було казково. Подивимося, як то воно буде цього разу. Отже, чим живеш, Франціє?

Першу з тисячі можливих відповідей на це запитання отримали від водія Uber таксі Уаліда. Я завів із ним розмову про масові протести, пов'язані з реформуванням трудового законодавства: перебої з бензином, страйк громадського транспорту, далекобійників, авіаперевізників тощо (забігаючи наперед, скажу, що досі жодних ознак чи наслідків цих широко розрекламованих подій ми на собі не відчули). Так-от, наш водій доповів нам, що не треба перейматися загрозою страйків, адже і в «мирний» час французи не сильно напружуються на роботі. Маючи 35-годинний робочий тиждень, місяць оплачуваної відпустки і ще один місячний бонус до зарплати наприкінці року, численні соціальні пільги і допомоги як працевлаштованим, так і безробітним, дуже не хочеться таке щастя втрачати.

Можливо, це і є французька інтерпретація здорового способу життя? Де ледачий не пропаде, а працьовитий добре заробить, і обидва із захопленням вигукнуть: це моє суспільство! c'est ma societé! От і сьогодні, в понеділок зранку, у тихому передмісті Парижу, де ми зупинилися, важко відшукати відкритий заклад громадського харчування (кебабні не рахуються). Та й учора в Ліллі, в день матчу Німеччина - Україна, поїсти за межами забитої фанатами (переважно, прихильниками бундестім) двохсотметрової зони навколо центральної площі Гран-Пляс теж було вкрай проблематично. Неділя ж бо! Хто ж працюватиме в неділю?!

Загалом склалося враження, що містяни живуть не футболом, а очікуванням, коли ж той футбол нарешті забереться геть. Привітності до фанатів – нуль. Активностей у фан-зоні – ще один нуль. Шалені черги в небагатьох відкритих забігайлівках, біля квиткових автоматів у метро, на вході на стадіон, в'їзді на парковки (і просто колапс при виїзді з них після матчу) свідчать про близьку до нуля мотивацію організаторів.

Але наша природна українська метикуватість і здорова доза нахабності дозволили нам уникнути цих клопотів і зберегти святковий настрій, незважаючи на цілком прогнозовану поразку, до якої були морально готові не лише більшість уболівальників (принаймні тих, із якими ми спілкувалися протягом дня), але й самі українські збірники.

Якось один мій знайомий американець перед походом у ліс філософськи зауважив: щоб знайти гриба, треба думати, як гриб. Найближчими тижнями намагатимуся думати як француз, щоб розкрити для себе секрети їхнього mode de vie.