Я пішов знову вчитись. Тобто вчитись я намагаюсь постійно. Однак час від часу ловлю себе на думці, що власну самовпевненість потрібно спрямовувати у конструктивне русло. Цього разу - цим руслом стала Школа цифрового майбутнього - спільний проект Фонду Ріната Ахметова “Розвиток України” і НаУКМА, де я зможу протягом 8 місяців у якості вільного слухача вчитись, обмінюватись, практикуватись. Сподіваюсь, це навчання також допоможе команді ГУРТа рухатись вперед, а значить посилить спроможність нашого інформаційного напрямку.

Невеличкий твіттер-звіт першого дня можна почитати ось тут
Під час сьогоднішнього офіційного відкриття почув цікаву фразу від Шустера: "Чим більше у тебе технічних навичок - тим легше імпровізувати". Сказане стосувалось його досвіду опанування фотокамери, монтажу, компютера.

У цей момент, я зловив себе на думці, що часто помічаю у діячів громадського сектору (і за собою в тому числі) відверте небажання змінюватись, вчитись, опановувати нові навички, компетенції, просто цікавитись ІНШИМ.

А “найперше, що потребує трансформації - свідомість людей, які впроваджують зміни”, пояснила доцільність цієї програми Катерина Лапшина, Директор з розвитку медійного бізнесу Компанії СКМ.

Змінювати себе, свої звички, ламати стереотипи як на мене завжди тяжко. А як Ви вчитесь. У кого? Що змушує Вас приймати рішення вчитись? Буду вдячний за щирі та відверті думки, які можуть стати також предметом для дискусій напередодні Ярмарку інституційного розвитку.

п.с.За назву заголовку дякую Михайлу Винницькому, Керівнику Докторської програми НаУКМА.