На днях в мережі з'явилась новина, що «Лишенных родительских прав обяжут платить алименты или ребенку, или в бюджет». Відразу понеслись схвальні коментарі, мовляв «давно пора», «нарешті» та «чудово». Хотів би сказати пару слів, бо проблема надто складна, а такі закони є в нинішній ситуації небезпечними. Суспільна ейфорія від цього законопроекту може мати вкрай негативні наслідки.

Сама по собі модель правильна, але  при цьому має працювати запобіжний механізм, тобто держава в особі соціальних служб мала б рятувати кризові сім'ї і не допускати потрапляння дітей в інтернати.

Як би це мало виглядати в ідеалі?

Україна перетворюється з «держави караючої» в «державу сервісну», тобто на перше місце висуваються якісні послуги для населення, в цьому випадку – соціальні. Є інформація, що в якійсь сім'ї почались проблеми – служби реагують і допомагають (знайти роботу, сприяти у вирішенні житлового питання, проблем зі здоров'ям, алко- та наркозалежності тощо). Працюють психологи, соціальні педагоги… Позбавлення батьківських прав – це крайній захід, на який ідуть лише тоді, коли всі спроби залагодити ситуацію вичерпані.

За таких умов у разі позбавлення батьківських прав справді можна зобов’язувати виплачувати аліменти.

Та давайте повернемось до наших реалій. Як реагує держава на проблеми у родині? Міліція – вилучення дитини – суд. Про те, щоб допомогти, мова не йде. Та й нікому… Хто це робитиме, якщо соціальних працівників розігнали? Якщо 12-тисячну армію кращих фахівців соціальних служб, тих, хто безпосередньо працював «у полі», а не в кабінеті,  скоротили?

Чи має моральне право держава в таких умовах, не даючи жодного шансу виправитись, вилучити дитину з сім'ї та зобов’язати батьків платити аліменти?

Можна довго розбирати причини соціального сирітства, та хочу зупинитись на кількох звичайних життєвих ситуаціях.

Що робити з тими батьками, які просто не мають змоги утримувати дітей через втрату роботи? До них приходять представники державних служб, "рекомендують" віддати дитину до інтернату, "бо там нагодують, научать і одягнуть", а то й погрозами... З часом їх позбавлять батьківських прав, і при цьому за згаданим законопроектом змусять платити в бюджет гроші, яких просто немає...

Інший варіант. Батьки захворіли. Грошей на лікування немає. Держава,  як показує практика, безсила, незважаючи на «безкоштовну медицину». Хворі батьки за станом здоров'я не можуть забезпечувати дитину. Але й платити аліменти вони не зможуть… Питання: що робити?

В країні, де одна з причин соціального сирітства, - зубожіння населення (за різними оцінками за межею бідності в нас знаходиться від 30 до 70%), цей закон може наробити багато горя.

До таких питань треба підходити обдумано. І перед тим як приймати подібні закони - забезпечте ефективну підтримку сім'ї. Подбайте про колиску суспільства. Бо неможливо врятувати дітей, знищивши сім'ю.

Законопроект, про який іде мова, позитивний. Але половинчастий і абсолютно несвоєчасний. Такі реформи повинні йти лише у комплексі з докорінною перебудовою державної політики в сфері підтримки сім'ї і надання якісних соціальних послуг для населення. Інакше позитиву буде мало... Замість підтримки сім'ї і профілактики сирітства ми отримаємо ситуацію, за якої батьки, в котрих забрали дітей, будуть утримувати інтернати. Боюсь, як би це не стало вершиною абсурду. 

Про те, що інтернат – найгірша форма виховання, котра руйнує життя дітей, з якої виходять діти, не підготовлені до реального життя, без елементарних знань, умінь і навичок, що проходять через в’язниці, наркоманію, торгівлю людьми, поневіряння, нагадувати зайвий раз не буду. Кому цікаво – завантажуйте і читайте автобіографічну книгу про життя в інтернаті та сиріт – «Путівка 3507 (Мозаїка памяті)».

І наостанок: перед тим, як карати батьків, створіть умови, за яких вони можуть забезпечувати своїх дітей, за яких в країні працюватимуть соціальні ліфти, за яких молодь після університету матиме прийнятну роботу з перспективою кар’єрного росту, а безробіття і корупція перестануть висіти, мов Дамоклів меч, над Україною.

Ростислав Галелюк,

директор МБФ Центр філантропії і фандрайзингу, випускник інтернату для дітей-сиріт