Вам столик з Аполінером? Це питання не дивує, коли входиш до культового кафе La Closerie des Lilas, улюбленої "точки" Хемінґвея. Кожен квадратний сантиметр дихає історією, кути столиків позначено табличками з іменами знаменитостей, які присвятили чималу частку життя цьому надихаючому місцю. Бездоганний район Сен-Жермен-де-Пре, бездоганний сервіс, бездоганне барне меню, бездоганні вбиральні (кого цікавить, опишу при зустрічі). Не бар, а міністерство культури.

Хто був останнім президентом Третьої Республіки? А ось таке запитання від хлопця з мегафоном, погодьтеся, найменше очікуєш отримати, заходячи у бар, де на семи екранах транслюється поєдинок Бельгія - Італія. Радісно вигукуючи "де Голль!", ми просуваємося вглиб. Звичайно ж, розуміємо, що генерал навряд чи був останнім бодай у чомусь (завжди першим!), але ж - ми українці! ми не будемо мовчати!! "Який найбільший острів у Середземному морі?" - не вгамовується мегафон. "Сицилія! Сардинія! Корсика! Кіпр!" - вигукуємо на чотири голоси, одразу перекриваючи всі варіанти. Лише в цей момент розуміємо, що решта народу в барі мовчить, скоса поглядаючи на нашу гамірну зграю, та й трансляція іде без звуку; на столах розкладено якісь папірці... До нас доходить: вікторина! І хоча ми приєдналися, уже коли добра половина питань пролунала, знайшли і свій спортивний інтерес: для нас найбільшою перемогою щоразу було ЗРОЗУМІТИ запитання, а далі вже справа техніки - пояснити, що таке, скажімо, петрологія чи оксюморон. Наука в ліс не йде, як то кажуть.

Повертаючись додому моєю улюбленою вулицею Ріволі, несподівано натрапляємо на вуличну фотогалерею. Просто на огорожі - футбольні гіганти. Наскільки я зрозумів, по одному на країну-учасницю. Сфоткався для годиться з Блохіним, від щирого серця - із Кантоною. Той радіє після голу із піднятими руками, а позаду безвусий Бекхем наче і привітати хоче, і зіпсувати мить ейфорії боїться. Далі Кройф, Ейсебіу, Бобі Чарльтон, Хаві (чи то пак Шаві) Ернандес, Панєнка, Клозе та інші легенди дрібнішого штибу. Звертаємо у прохід до Піраміди, і справа, за величезним вікном, у всій красі - Грецька зала. Тримаю себе в руках, згадуючи давню обіцянку. Понад 20 років тому виконав свій Mission Impossible під назвою "Обійди Лувр за дві години перед закриттям". Усе як годиться: розштовхав конкурентів (китайців тоді було на півмільярда менше, тож це було простіше), сфоткав Джоконду, Ніку, Венеру, Свободу на барикадах і кого там іще годилося сфоткати. І якраз, задоволений собою, прямував до виходу. Аж раптом перечепився, випустив фотоапарат. Той упав. Відкрилася кришка, засвітивши плівку. Коли потік прокльонів зупинився, зарікся назавжди: ноги моєї тут не буде! Наразі, тримаюся. Грецька зала через вікно не рахується, правда ж?

Вечір наступного дня. Португалія - Ісландія. Прохідна для українця гра, інтерес до якої ми штучно підігріли традиційним внутрішнім тоталізатором (ще кілька разів не вгадаю і перейду на хліб і воду). Усе як годиться: смузі, салат з кіноа, органічний чізкейк із тофу... Аж тут бармен цікавиться, звідки ми; потому несподівано видає незв'язний набір фраз українською і цікавиться, що написано під коміром його вишитої євро-футболки зразка 2012-го. "Україно, вперед!" - висуваємо ми, як виявилось, цілком слушне припущення. І одразу зводимо докупи наші бокали, наповнені кришталевою водою з альпійських льодовиків. Allez, l'Ukraine!