Місто Ірпінь, що в десяти кілометрах від Києва славетне переважно скандалами. Тут і ректор-утікач Петро Мельник, і мер-рекордсмен Володимир Карплюк, який має 67 квартир,  і періодичні пожежі на торфових полях, через які димом затягує Київ. Попри це кількість міського населення постійно зростає, і останні два року посиленими темпами. І хоча для більшості міст така динаміка зазвичай означає економічне зростання та добробут, у випадку Ірпіня це погана новина, яка з часом перетворить місто в красиве, але все таки гетто.

Чому ж так? Загальна логіка розвитку міст така: якщо там є хороші умови для заробітку, поступово туди переїжджають люди, вони купують житло і збільшують на нього попит, тому будується більше будинків. Люди перевозять в них свої сім’ї, народжують дітей, що дає приріст населенню.

У випадку Ірпіня житла будується багато, але це не пов’язано з економікою міста. Оскільки Ірпінь знаходиться недалеко від Києва, а житло в ньому дешевше ніж в столиці, значна кількість мешканців Києва перебираються жити в Ірпінь, продовжуючи працювати в Києві. Чому це проблема?

Коли люди живуть в місті, вони поступово зношують його інфраструктуру. Кожен раз виносячи сміття, зливаючи брудну воду, проїжджаючи машиною по дорозі по трохи зношуються труби, закінчуються сміттєзвалища та псуються дороги. Тому щоб підтримувати інфраструктуру в належному стані постійно потрібні гроші в міському бюджеті. Їх забезпечують податки. Саме за гроші від податків прибирають вулиці, створюють парки, будуть дитячі садочки та ремонтують дороги.

Податки сплачують або коли купують товари і послуги(ПДВ), або коли отримують зарплату ( ПДФО та ЄСВ). Ці податки йдуть в загальний бюджет, а потім розподіляються в місцеві бюджети. Які міста дали більше податків, ті потім і отримують більше з державного бюджету. Також є специфічні місцеві податки, які йдуть одразу в місцевий бюджет і не залежать від доброї волі центральної влади.

Оскільки більшість населення Ірпіня працює в Києві, то податки вони сплачують в столичний бюджет. Так само, оскільки сфера торгівлі та послуг в Ірпіні гірша ніж в Києві, більшість товарів купують в столиці, тому податки теж йдуть в Київ. Таким чином люди зношують інфраструктуру Ірпіня, а податки, які мали б її відновлювати, сплачують в бюджет Києва.

Виникає питання – а як же тоді владі Ірпіня вдається створювати такі гарні парки, дитячі майданчики та сквери? Переважно за рахунок пайових внесків забудовників. Це гроші, які передає місту компанія, що будує житло. За кожен новий будинок місто отримує від забудовника трохи грошей, які йдуть на нові парки.

Тобто щоб отримати новий парк, треба збудувати новий будинок. Це +500 мешканців міста, які використовують інфраструктуру Ірпіня, а податки на її утримання знову ж таки платять в Київ. Більше парків – більше будинків – більше мешканців – більше зношення інфраструктури.

До чого призведе така політика протягом 5-10 років?

1) Транспортний колапс.

Оскільки більшість міста працює, навчається, купує та розважається в Києві, а грошей на будівництво нових доріг в Ірпіня немає, з нього буде все важче виїхати зранку і повернутись ввечері. Такий колапс зараз є в містах супутниках російської Москви – Корольові та Митищах, які розвивались саме за такою логікою.

2) Зношеність інфраструктури.

Якщо трубою користується 1000 людей, а гроші за її користування платить 100 людей, то швидкість з якою вона ламається в 10 разів більша ніж швидкість накопичення грошей на її ремонт. Поступово вся інфраструктура почне «вилітати», а грошей на її відновлення вже не буде, бо закінчиться територія де можна будувати нові будинки.

3) Концентрація влади в руках забудовників.

Оскільки будівництво є основним прибутковим бізнесом в Ірпіні, поступово всю владу в місті отримають забудовники. Вже зараз в міській раді 2/3 депутатів афільовані з будівельними компаніями. Таким чином вся влада в місті буде концентрована в руках малої групи людей, що автоматично призведе до зловживань. Наприклад, коли закінчиться вільне місце для нових будинків, забудовники контролюючи владу в місті, почнуть відбирати землю у власників приватних будинків.

Заради справедливості, є тактичні рішення міської влади, які відтермінують настання колапсу. Це відновлення стадіону, лікарні та будівництво нових садочків. Проте загальна стратегія розвитку міста помилкова. Стабільний добробут міста може бути досягнутим лише якщо в ньому висока ділова активність, тобто податки сплачуються в місцевий бюджет, а не бюджет сусіднього міста. Для цього потрібно щоб в Ірпіні було не лише де жити, а й де працювати.

Ірпінь зараз схожий на парубка, в гарному костюмі на дорогій автівці, який веде шикарний стиль життя. Для більшості здається що цей хлопець успішний і добре заробляє. Насправді ж він лише витрачає гроші з кредитної картки. З часом їх доведеться віддавати і тоді зникнуть його гарні костюми, дорога автівка та шикарний стиль життя, а залишаться сурові будні і злидні.