Після моїх останніх блогозаписів , вирішився на зміни у власному житті. Блоговедення для мене виявилося своєрідною групою самодопомоги. Настала особистісна криза і я виніс свою проблему «на люди» в публікації «як це бути вільним…», отримані коментарі допомогли поглянути на свою проблему з різних боків та прийняти рішення.(Теж саме відбувається на групах самодопомоги, де я отримую доступ до досвіду багатьох людей і маю можливість обрати свій шлях).

  З самого початку свого волонтерства та громадянської активності я отримав задоволення від своєї роботи, побачив результати , відчув себе реалізованим та потрібним. Ця суміш змінила моє життя. Весною настав час коли я вже не міг залишатися на роботі яка добре оплачувалася, але скувала мене по рукам і ногам. Моїм рішенням було звільнення з роботи і пошук працевлаштування в соціальній сфері, яка мені дуже подобається. Пів року я працював з наркозалежними в Полтавському обласному наркологічному диспансері. І мене це вражає.

  Я описував свій шлях з самого «дна», після того як в моєму житті були позбавлення волі, втрата соціальних зв’язків, жебрацтво, важка залежність - мене врятували групи самодопомоги. А завдяки змінам які відбулися зі мною, з’явилося бажання віддавати та бути корисним. Так почалося моє волонтерство яке привело до зміни професії, соціального статусу, нового сприйняття самого себе. І до того, що я називаю дивом. Я почав працювати в тому самому наркодиспансері, де я багато разів проходив лікування. Я вже півтора року проводжу роботу з засудженими в колонії, де колись відбував покарання. Останнє диво – мене запросили на роботу, на посаду завідуючого сектором соціальної роботи з реєстрації безпритульних та звільнених з МПВ при управлінні соцзахисту одного з райвиконкомів міста. Весь цей тиждень опановую свої посадові обов’язки і сам не вірю тому що сталося. Три роки тому я ремонтував взуття в невеличкій майстерні і один день на тиждень волонтерував у Полтавському Монтессорі-центрі для дітей інвалідів "Соняшник". І саме це рішення, допомагати дітям розпочало мій щлях волонтера, та соціального працівника.

  Все що відбувається за останні півроку особисто мені здається нереальним, не втсигаю усвідомлювати всі ці зміни. На додаток, ще навесні , з однодумцями почали реєстрацію громадської організації в якій мене обрали головою правління. Ми вирішили не рятувати всю країну, а гуртом захищати свої права. Ввели фіксоване членство, почали сплачувати членські внески на рахунок організації щоб мати можливість, при потребі наймати юриста. Не очікувано почали звертатися люди та приєднуватись до нашої організації. Прийшлося створювати «гарячу лінію» щоб всі члени мали зв’язок з юристом та отримували допомогу. Крім Полтави звернулись люди з Черкас, Дніпропетровська. Динаміка звернень така, що вже ні юрист, ні я не здатні задовольняти всі потреби. Виникає потреба наймати персонал, але ми дотримуємося принципів самодопомоги, намагаємося бути самодостатніми і незалежними. Тому допомагаємо тільки тим хто є членом організації, сплачує  невеликий членський внесок, або приймає активну участь у розвитку ГО. До речі , всі згодні з такою позицією, кожен має рівні права, приймає участь у зборах, обговореннях, прийнятті рішень. Звичайні люди відчули себе важливими, потрібними. Ніхто раніше не займався громадською роботою, а тепер починають «оживати». Кожен вкладає що може. Хтось вчится працювати з документами, хтось з бухгалтерією, пишуть тексти звернень, працюють з іншими. Виникають нові знайомства ,нові зв’язки між людьми.

 З приводу прав, я сам був здивований , та зрозумів що якщо я не знаю своїх прав –я не знаю коли вони порушені. Зараз наша обізнаність зростає, а організація виявилася гарним інструментом для захисту.

  Зміни відбулися кардинальні, зараз вважаю що прийняв правильне рішення займатись тим що подобається. Дуже вдячний коментаторам моїх постів які допомогли прийняти рішення, вдячний ГУРТівцям які допомагали реєструвати організацію. Вдячний Тарасу Тимчуку за рекомендаційний лист, він був одним декількох, які я приклав до резюме при прийому на нове місце роботи. Все що я робив за останні три роки не було марним, все змінювало мене самого.