Грудневий день у миколаївській школі. Тут нам раді, і ми всім раді. Але є щось, чого чекаєш і чого не чекаєш. У групі старшокласників яскраво вирізняється Лєра — чорнява кароока дівчина у вишиванці. Десь у київській школі вишиванкою нікого не здивуєш. Але тут, у Миколаївці, вона така одна. Лєра — призер олімпіад з української мови і літератури, вона публічно висловлює свою позицію і бачить своє майбутнє, майбутнє своїх дітей і Миколаївки тільки з Україною. Лєра поділилася з нами своїми переконаннями, розповіла про те, що перешкоджає місту розвиватися і яким вона бачить його за декілька років. Це варто прочитати.

Я хочу бути хорошою мамою

Не приховуватиму, спершу багато хто серед нас і я підтримували “першу хвилю” зародження усього цього руху, який тут був. Але у потрібну мить, слава Богу!, механізм спрацював і голівонька моя не пішла в неправильному руслі, а все зрозуміла… Зрозуміла, що я люблю свою Україну і пишаюся цим шалено. Як же зараз круто сказати: “Я українка!”, що серед юрби тих, хто сліпо йде за ідеями днр, лнр, у мене є своя позиція.Гарно вчитися і розвиватися – це не тільки для себе самої. Є ще одна, на мій погляд, не менш важлива для формування “правильної” нації мета — Я ХОЧУ БУТИ ХОРОШОЮ МАМОЮ. Як би це на перший погляд смішно не звучало, але я не хочу, щоб моя дитина замість історії нашої країни, хороших новин про неї і просто правильних позицій на кухні чув те, що зараз чує безліч наших, донбаських, діток. А знаєте, що вони чують? Переважно, і це правда, від своїх батьків все те саме: “У Росії так добре, а щоб ці укри… ось днр виграє, ось це, ось там, от так”. Думаю, ви зрозуміли. А потім дивуємося, звідки така підтримка на Донбасі у сепаратистів.

Тому, щонайперше, вважаю, слід проводити тут масові не те, щоб агітації, але акції, програми (як наш “Новий Донбас”), які допоможуть пояснити народу про патріотизм те, що так активно знищує Росія. Я хочу розповідати дитині про все, що тут відбувалося, про думки, прищепити йому з колиски любов до країни, до того, що ми називаємо «західні» цінності, чого варто прагнути.

Мамою я, звісно, найближчі років 10 точно не хочу стати, не подумайте, що я тут в 11 класі маячню якусь пишу, але просто, думаю, ці слова про балачки на кухнях змусять замислитись. Коли ви приїхали, я вишиванку одягла для того, щоб просто вам було приємно) приємно бачити, що тут “свідомі українці” водяться і що, як-то кажуть, крига скресла!).

Вірю і сподіваюся, що невдовзі ми будемо всі у мирі і злагоді, що відвоюємо наші землі і візьмемо новий, швидкий і квітучий курс на найкращу країну. Економіка, рівень життя зростуть і все буде чудово.

Не кожен бачить потребу у розвитку

Щиро кажучи, як би сумно це не звучало, але я поки не бачу навіть найближчого розвитку свого містечка. Тільки ви принесли ковток свіжого повітря сюди. А все це через безініціативність кожного мешканця, адже не кожен узагалі бачить потребу у розвитку, у самоосвіті… Частіше тут “від зарплати до зарплати, вечір з пивом, у Росії краще (куди вже більше)”, а молодь, у якої весь стимул, уся ця “жага до нового”, можливості, виїздить, розуміючи ситуацію. Але я вірю, що мине 3-5 років і люди почнуть розуміти, що ми єдині. Можливо, я побачу ті цінності, які бачила у людей з Ужгорода, коли була на тій самій екскурсії з Риммою.

Ну а майбутнє хотіла би бачити ось яке:

…субота, у парку проводять квест і якийсь міні-фестиваль, сім’ї, щасливі, міцні сім’ї разом відпочивають, приїжджають сюди до рідних. Ми, студенти, проводимо тут вихідні. Місто розвивається, проводять постійні виставки, запроваджують багато нового, сучасного, тут є маленькі, затишні кав’яреньки, місця для закоханих, є, куди піти. Навесні ми усім містом, школами висаджуємо квіти жовто-блакитних кольорів і проводимо суботники. Я сподіваюся, що так і буде, кожен з нас зробить свій внесок, надасть допомогу, потенціал є в усьому, потрібно лише побачити його і розвинути.

Я — гуманітарій до самих кісток

Ще з дитинства мрія — навчатися у Києві і крапка! Шалено хочу туди вступити, маю надію, попри усі несприятливі для абитурієнтів реформи, так і буде. Майбутнє хочу пов’язати з англо-іспанською філологією, подавати документи буду в КНУ ім. Шевченка, Драгоманова, КПІ, а также в кілька харківских вишів, одним словом, залежно від балів. Вибирала професію суто з “уподобань”. Я — гуманітарій до самих кісток і вважаю, що круто знати дві, а то і більше іноземних мов)).

Їжджу щороку на олімпіади з української, літератури й усілякі “мовно-літературні” конкурси. Повертаюся звідти з призовими місцями… Я думаю, це тому, що, як на мене, українська мова найкрасивіша. Немає мелодійнішої за неї (хоч і вважають такою італійську). Література наша, як ніщо інше і ніхто інший, віддзеркалює нашу долю, історію. Це надзвичайно круто, цікаво і невичерпно! Знати Лєру — це привід для гордості. Дякую тобі за непохитність і сміливість! З такою молоддю квітуче майбутнє для України неминуче!:)

Спілкувалася: Олена Макаренко

Переклад з російської: Катерина Мельник