Автор Статті - Фролов Євген

Відеорепортаж:

Автор ідеї, репортер: Ткаченко Лілія

Оператор: Андрушко Олексій

Українські вірмени – біженці, що воюють за свою другу Батьківщину

Одним із символів боротьби українського народу проти тиранії став Сергій Нігоян. Вірменин. Він у числі перших, хто віддав своє життя на Майдані. Посмертно став Героєм України. У Небесній сотні є ще один вірменин – Георгій Арутюнян.

У списку загиблих в АТО українських вояків теж потрапляєш на вірменські прізвища. Язик не повертається назвати їх представниками національних меншин. Вони – представники українського народу.

Вірмени на території України мешкають дуже давно. Історії наших націй дуже тісно пов'язані. Ще в ранньому середньовіччі воїни Русі і Вірменії часто ставали пліч-о-пліч проти спільного ворога. Протягом останніх десяти століть вірмени розселися територією майже усієї України. Вони оберігали свою ідентичність, тримаючись один одного, зберігаючи віру, мову і традиції. На українських землях в складі Речі Посполитої, вірмени часто добивалися для себе особливих прав у містах – мати своє самоврядування, свій суд зі своїми законами. Втім, бували і часи утисків. Частина вірмен змішалася з іншим населенням, частина перейшла у католицтво. Але в основному народ залишився вірним своїм традиціям.

Велика частина сучасної діаспори – це нащадки переселенців, що тікали від геноциду вірмен, який мав місце у 1915-1923 роках. Масові вбивства і депортації чинилися на території тодішньої Османської імперії. Вірмени, на відміну від мусульманської більшості населення, були християнами. Під час Першої світової їх звинуватили у колективній зраді інтересів імперії. Різню організували на державному рівні. Сучасна оцінка кількості вбитих – від 200 тисяч до 2 мільйонів. Великий меморіал, присвячений пам'яті жертв геноциду, стоїть в Одесі.

Вірменська мова рідна не для всіх вірмен

В Одесу ми і їдемо – щоб познайомитися з життям вірменської діаспори. Тут проживає не найбільша община, але дуже згуртована і організована. Є громада Вірменської апостольської церкви, культурний центр.

Загалом, за даними перепису населення, який проводили у 2001 році, вірменами назвали себе близько 100 тисяч українських громадян. Самі вірмени, з якими нам довелося спілкуватися, кажуть, що реальна цифра у кілька разів більше – 400-600 тисяч.

Вірмени – це єдина національна меншина, яка виросла за часи незалежності. Причина – військовій конфлікт між Вірменією і Азербайджаном у 90-х. Багато людей стали біженцями, частина з них переїхали в Україну.

Найбільше вірмен мешкає на території Донецької, Харківської, Дніпропетровської, Одеської, Луганської, Запорізької областей. Та в окупованому зараз Криму (колись півострів деякі іноземці навіть називали Великою Вірменією).

Своєю рідною мовою у 2001 році назвали вірменську тільки половина діаспори. Трохи менше – російську. Думають і спілкуються між собою українською близько 6%.

Взагалі у наших вірменів існує проблема з рідною мовою. За офіційною статистикою, тільки 65% більш-менш вільно нею володіють. Це одна з проблем, яку намагається вирішити створений у 2001 році Союз вірмен України. Організація дуже активна, є навіть цілодобова гаряча лінія. Сайт союзу – sau.net.ua – оновлюють новинами з життя діаспори майже щоденно.

Вірменія під одеських дахом

В Одесі нас гостинно розмістили у вірменському готелі «Медея». Пригостили національними стравами.

Їдемо до вірменського культурного центру імені Леона Калустьяна. Тут працює дитячий садочок, недільна школа, танцювальна студія, мистецькі гуртки, секція з боротьби. Проходять репетиції жіночого і дитячого хору. Є бібліотека. Молодь також збирається у центрі, щоб пограти настільні ігри чи «мафію».

Коли ми прийшли, у величезній актовій залі проходила репетиція – вихованці дитячого садочка співали вірменською, готувалися до новорічної вистави. Співали дуже гарно, заслухаєшся.

Коли зайшли до одного з класів недільної школи, діти там як раз писали диктант. Вчителька розповіла, що багато учнів, які до них приходять, не розуміють вірменської мови. Для них є російськомовні класи, де вони вивчають історію свого народу та, власне, його мову.

Гуляючи культурним центром у величезній залі, вже через кілька годин ми побачили хлопця, який грав на фортепіано, та дівчину, яка дуже чуттєво співала вірменською мовою. В пісні відчувається біль вірменського народу.

Конфліктів не люблять – краще домовитися

Нас запросили на обід. Багато говорили про те, які стосунки мають з іншими національними меншинами. Кажуть, конфлікти відсутні. Мовляв, завжди краще домовитися, знайти компроміс і вирішити питання так, щоб усі мали користь.

Одеські вірмени займаються благодійністю. Солдатам, що воюють у зоні АТО, подарували бронемашину, допомагають речами, їжею. Один із лідерів вірменської общини Одеси Едуард Хачатрян, якого називають дядею Едіком, з 90-х років безкоштовно годує літніх людей. Привів до ладу центральний ринок міста, для працівників-мусульман виділив місце для намазу, дитячий садочок. Планує збудувати церкву.

Завітали до редакції газети «Вірменський Вісник». Видання фінансує державний бюджет України. На сторінках газети тексти трьома мовами – вірменською, українською і російською. Головний редактор Медея Атян розповіла, що їхня громада в Одесі тісно дружить з болгарською, грецькою і іншими общинами. Каже, що у вірмен в нашій державі є все, щоб зберігати і примножувати свою національну ідентичність.

- Ми вважаємо завжди, що Україна - наша друга батьківщина, - каже Медеа Атян.

***

Ukrainian Armenians – refugees who are fighting for their second homeland

Sergii Nigoian is one of the symbols of the struggle of the Ukrainian people against the tyranny. He was Armenian. He was among the first of those who gave their lives on the Independence Square (Maidan) and he was posthumously awarded the title of Hero of Ukraine. There is another Armenian in the Heavenly Hundred – Georgii Arutiunian.

On the list of Ukrainian soldiers killed in the anti-terrorist operation there are also Armenian surnames. One doesn’t have the heart to call them representatives of national minorities, because they are representatives of the Ukrainian nation.

Armenians have lived in the territory of Ukraine for ages. Our nations have been closely connected historically. Even in the early medieval ages the warriors of Rus and Armenia often fought side by side against their common enemies. During last ten centuries Armenians settled almost throughout the whole territory of Ukraine. They protected their identity, holding close to each other, keeping faith, language and traditions. On the Ukrainian lands within the Polish-Lithuanian Commonwealth Armenians often strived for special rights – they wanted to have their own government, court with its laws. However, there were also times of oppression. Some Armenians mixed with other nations, others moved to Catholicism, but the majority of people stayed true to their traditions.

Most of the modern Diaspora is the descendants of immigrants fleeing from the Armenian Genocide in 1915-1923. The mass killings and deportations were organized in the territory of former Ottoman Empire. Armenians, unlike most of the Muslim population, were Christians. During the First World War they were accused of betraying the collective interests of the empire. The mass murders were organized at the state level. The number of deaths varied from 200 thousand to 2 million. A large memorial dedicated to the victims of Genocide is located in Odessa.

Armenian language is not native for all the Armenians

We are going to Odessa to get acquainted with the life of the Armenian community. It is home not to the biggest ethnic community, but to a very cohesive and organized one. There we can see an Armenian Apostolic Church and a cultural center.

In general according to the census conducted in 2001, about 100 000 Ukrainian citizens call themselves Armenians. Most Armenians we talked to say that actually several times more people live n Ukraine - 400-600 thousand.

Armenians is the only minority group that has grown since independence. The reason was the military conflict between Armenia and Azerbaijan in the 90's. Many people became refugees, some of them moved to Ukraine.

Most Armenians live in Donetsk, Kharkiv, Dnipropetrovsk, Odessa, Lugansk, Zaporizhia Regions and in the occupied Crimea (the peninsula once even called the Great Armenia). In 2001 only half of the Diaspora said that Armenian was their mother tongue, fewer – mentioned Russian, about 6 % think and communicate in Ukrainian.

Generally our Armenians have a problem with their native language. According to the official statistics only 65 % speak Armenian more or less freely. This is one of the problems the Union of Armenians of Ukraine founded in 2001 tries to solve. This organization is very active, there is even a 24/7 hotline; the Union website - sau.net.ua is updated with the news of the Diaspora life almost daily.

Armenia under Odessa roof

In Odessa we settled in the Armenian hotel «Medeia» where we were treated with national dishes.

We visited Leon Kalustian Armenian Cultural Center. There is a kindergarten, a Sunday school, a dance studio, art groups, wrestling sports sections in the Center. We saw rehearsals of women's and children's choirs. There is a library, too. Young people go to the center to play board games or «mafia» game.

When we entered a huge assembly hall there was a rehearsal. Children from the kindergarten were singing an Armenian song preparing for the Christmas performance. They sang very well.

When we visited the Sunday school, the children in one of the classrooms were writing a dictation. The teacher told us that many children who attend the school don’t know the Armenian language. There are Russian classes for such children where they learn the history of their nation and the language.

A few hours later, while walking around the cultural center, in a large assembly hall we saw a boy playing the piano and the girl singing an Armenian song very sensually. In the song one could feel the pain of the Armenian people.

They don’t like conflicts – it is better to negotiate

We were invited to dinner and talked much about the relationship with other national minorities. They say there are no conflicts. They believe it’s better to come to an agreement, to make a compromise and to find a solution everybody will benefit from.

The Armenians of Odessa are involved in charity work. They presented the armored vehicle to soldiers fighting in the ATO area and help them with food and clothes. One of the leaders of the Armenian community of Odessa Edward Khachatrian, who is known as Uncle Edik, has provided the elderly with the free feeding since 90's. He renewed the city central market, allocated some place for Muslim employees to offer prayers, and started a kindergarten. He plans to build a church.

We visited the «Armenian Journal» newspaper office. It is funded by the state budget of Ukraine. The newspaper articles are presented in three languages: Armenian, Ukrainian and Russian. The editor-in-chief Medeia Atian told us that members of the Armenian community in Odessa are very close friends with Bulgarians, Greeks and the representatives of other communities. She says that Armenians in this country have everything to retain and promote their national identity.

«We have always believed Ukraine to be our second homeland», says Medeia Atian.