Останній рік був щедрим для сільського місцевого самоврядування на постанови КМУ: “Про зміну типових штатних розписів”, “Про внесення змін до постанови КМУ №268”, Закону України “Про зайнятість населення” та ін. Особливо “плідними” були результати двох зустрічей керівників місцевого самоврядування з вищим керівництвом країни на чолі з Ю.Тимошенко. На ”жаль” не прохідним виявився ”Бюджетнтй кодекс” де органам місцевого самоврядування додавалися ”шалені” суми доходів. Проте, жодний високопосадовець (чомусь?) не ”викрив” ручні елементи управління коштами держави, для тих же ОМС, які покладалися на КМУ.

У той час коли у всьому світі є тенденція на зменшення витрат на бюрократичні апарати, вдосконалення системи управління всіх рівнів, у тому числі і самоврядування у громадах. Як приклад, може виступати сусідня Польща, яка провела адміністративно-територіальну реформу (також не ідеальну, але держава щось робить для вдосконалення). Держава Україна, громадяними якої ми є, в особі мужів державних, впродовж 18 років займається популізмом і грається з власними людьми за критерієм хто ”файний хлоп”.

Постановою КМУ №494 від 23.05.2009р. у типовому штатному розписі збільшується чисельність апарату сільських і селищних рад та їх виконавчих комітетів, а тому збільшаться витрати на їх утримання, неговорячи вже про, знову ж таки, збільшення посадових окладів посадовим особам місцевого самоврядування на 50%. Проте, Закон України про соцстандарти, який ”протягнула” ПР категорично не сприймається КМУ, хоча останній із такого ж розряду. А необгрунтоване підвищення зарплат бібліотекарям, працівникам пошти, вчителям ”приурочене” до професійних свят розглядаю не інакше як ”хабар”.



Нагадаю, що за часи незалежності України кількість органів місцевого самоврядування суттєво збільшилася (подекуди у 2 рази). Зараз працюють органи місцевого самоврядування у населених пунктах з кількістю жителів 200-300 чоловік. У апараті таких органів працює 3-4 штатні одиниці. Здавалось би у цьому є позитив. І люди зайняті, і населених пункт (громада) самоідентифікувалася. Але, враховуючи, видатки на “проїдання” бюджетних коштів навіть на найнижчому рівні державного управління (близько 150-170 тис.грн. на одну найменшу адміністративну одиницю), можна тільки припустити які суми “з'їдаються” у вищих владних структурах. Ці кошти можна було б використати на розвиток громад, про які так ”щиро” всі говорять, а не на “невинне проїдання” коштів платників податків. У більшості малих населених пунктів немає підприємств, які б забезпечували поступлення до бюджету місцевої ради, а тому чверть сільських бюджетів на 90-95% є дотаційними, ще 1/4 сільських бюджетів дотаційна на 80-90%. Середня чисельність населення у таких селах становить 400-800 мешканців.

Звичайно, виходячи не з меркантильного та популістичного, а державницького підходу до проблеми можна безсумнівно стверджувати про крайню необхідність проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні, а саме шляхом об'єднання малих територіальних одиниць. Так, об'єднавши 10 малих громад з кількістю населення 500-600 мешканців отримуємо адміністративну одиницю у 5-6 тис. чоловік. Тим самим акумулюємо 1,5-1,7 мільйона гривень. Проте, витрати на апарат сільської ради збільшаться з 150-170тис.грн. до 300-400 тис.грн., однак при цьому більше мільйона гривень вивільняється, який можна використати на медицину, освіту, культуру та покращення інфраструктури.

Модель місцевого самоврядування можна запозичити в європейських країнах з адаптацією до умов України, враховуючи великі розходження густоти населення та інших особливостей в різних регіонах України.

Можливо, вже варто задуматися можновладцям про непопулістичні рішення, особливо напередодні виборів, а про рішення які були б корисними для держави Україна, а не вигідними для передвиборчих лозунгів.