52 мільйони українців — чи реально?
Микола ПОЛІЩУК: Аби зупинити вимирання українців, необхідно створити умови, щоб молоді сім’ї хотіли народжувати дітей
Розмовляли Ганна ГОПКО, Юлія СОЛОХА


За 20 років незалежності жодному президенту та прем’єр-міністру не вдалося найголовнішого — зупинити вимирання нації. На жаль, українці на порозі демографічного провалля. Нас уже не 52 млн, як було на початку історичного повернення незалежності, а 45 млн 770 тис.! Катастрофічні цифри говорять про пріоритетність здоров’я нації для влади усіх рівнів. Віктор Янукович, який у своїй передвиборній програмі обіцяв, що нас знову буде 52 мільйони, розпочав одну з найскладніших реформ — реформу медицини. Що потрібно зробити, аби реформа відбулася, а не перетворилася на черговий піар Президента та його обіцянок в рамках «України для людей», як зробити так, щоб народжуваність випереджувала смертність, ми запитали екс-міністра охорони здоров’я, доктора медичних наук, екс-голову Національної ради з питань охорони здоров’я, відомого нейрохірурга, голову Асоціації боротьби з інсультом, голову Коаліції громадських організацій «За вільну від тютюнового диму Україну» Миколу ПОЛІЩУКА.

«…РЕФОРМУ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПОЧИНАЮТЬ ЗАГОВОРЮВАТИ»— Ще 19 листопада 2010 року Президент Віктор Янукович підписав доручення щодо реформування системи охорони здоров’я, спрямоване на підвищення якості та доступності медичної допомоги для громадян України. Час летить швидко, минув рік, як Віктор Федорович став Президентом. Як Ви оцінюєте дії його команди в напрямку реформування медицини?

— Президент зробив надзвичайно цінну річ: проголосивши реформування галузі охорони здоров’я, програму реформування доручив розробляти не Міністерству охорони здоров’я, а Комітету економічних реформ під головуванням Ірини Михайлівни Акімової. Економічний комітет, на мій погляд, попрацював досить плідно. Члени цього комітету починали роботу не з нуля, вони взяли існуючі напрацювання. Про реформування в галузі охорони здоров’я мова йде з 2000 року, коли Кабінет Міністрів розробив відповідну концепцію, а президент Л.Д. Кучма підписав її 2001-го. До речі, досить хороша концепція. Пізніше, 2003 року, Кабмін затверджував постанови, які стосувалися саме реформування галузі охорони здоров’я. 2005 року Міністерство охорони здоров’я намагалося провести реформування галузі (тоді пан Микола очолював МОЗ. — Ред.), однак наступний міністр скасував усе, що було напрацьовано. Практично з кінця 2005 року і аж до 2010 року всі міністри щось говорили, але ніхто нічого так і не зробив.

Самі медики не зроблять реформи в галузі охорони здоров’я, це можуть зробити тільки економісти, адже той, кого потрібно реформувати, сам себе не реформує. Тож команда Віктора Федоровича досить ефективно спрацювала, визначивши економічний комітет відповідальним за реформування. Сьогодні на основі вже існуючих напрацювань розроблено досить непогану програму. Єдине зауваження: все це треба було робити в масштабах усієї держави, а не в трьох регіонах. Думаю, визначено було три регіони для того, щоб уникнути великої соціальної напруги, яка сьогодні є в суспільстві з приводу і пенсійної, і податкової реформи, і також медичної. Реформа медицини буде більш вразливою, ніж, скажімо, пенсійна чи інші.

Отже, комітет розробив, але реалізовувати її повинні виконавчі структури. І зовсім не обов’язково затверджувати цю програму у Верховній Раді, Кабінет Міністрів своєю постановою може визначити необхідність її проведення саме в цих трьох пілотних регіонах. Тривале зволікання, чекання на всенародне обговорення і неприйняття різкого рішення (а рішення мало прийматися різко і виходити від Міністерства охорони здоров’я як виконавчої структури Кабінету Міністрів) гальмує процес реформування. Після цього Кабмін мав терміново підготовити відповідну постанову. Реформи проводяться швидко. В січні-лютому реформа обговорювалася публічно на радіо, телебаченні, під час проведення круглих столів, ініційованих економічним комітетом. Тобто обговорення на рівні фахівців відбулося, а сьогодні йде «заговорювання».

— Пане Миколо, очевидно, що мета реформування медицини — це поліпшення здоров’я нації. Що має враховувати влада, впроваджуючи реформу медичної системи?

— Метою реформи є оптимізація надання медичної допомоги. Міністерство охорони здоров’я, за словами Миколи Михайловича Амосова, — це міністерство хвороб, адже воно сьогодні займається хворобами, а не охороною здоров’я, за виключенням санітарно-гігієнічних, профілактичних питань. Усі решта займаються лікуванням хвороб. Програма, розроблена економічним комітетом, можу сказати на 100%, покращить доступність медичних послуг, вона матиме профілактичну спрямованість, якщо буде введений лікар загальної сімейної практики як юридична особа, фондоутримувач і фондорозпорядник поосібного фінансування. Тоді він буде виконувати і профілактичну роботу. Єдиний недолік цієї програми у тому, що передбачається створення амбулаторій — консультативних поліклінік сімейної практики для сімейних лікарів. Цього не потрібно робити адміністративним шляхом. Лікарі загальної сімейної практики у процесі роботи самі мають визначити, що потрібно для оптимізації їхньої роботи, інакше такі поліклініки працюватимуть на виконання плану, а це не покращить ситуацію.

Влада має враховувати, що надзвичайно великий спротив чинитимуть не стільки люди, скільки медики. Противником реформ в галузі охорони здоров’я буде так звана еліта, я б назвав її «медична верхівка», тому що медикам, вузьким фахівцям реформування галузі охорони здоров’я сьогодні не потрібно. Працюючи в закладах державної і комунальної власності Києва, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Одеси тощо, вони досить непогано живуть. Вже з’явилися офіційні тарифи за надану медичну допомогу, порівнявши їх із тарифами приватних клінік Києва, можу сказати, що в приватних клініках медична допомога дорожча всього на 30—40%.

УКРАЇНЦІ ВИМИРАЮТЬ ЧЕРЕЗ ШКІДЛИВІ ЗВИЧКИ
— Світовий банк презентував четверте дослідження «Основні причини високого рівня смертності в Україні». Серед головних висновків: українці продовжують вимирати, особливо чоловіки працездатного віку. Найбільша частина українців, 82%, помирає внаслідок неінфекційних, тобто хронічних хвороб. Це інфаркти — 40% усіх смертей, інсульти — 12%, а також онкологічні захворювання. Такий рівень у два-три рази вищий за європейський. Які причини такої ситуації та що, на вашу думку, потрібно зробити, аби суттєво знизити такі невтішні відсотки?— Потрібно уточнити: 82% смертності становлять неінфекційні захворювання і ще 12% — травматизм. Травматизм — механічна, термічна, хімічна травма, а це асфіксії, утоплення тощо. 60—70 тисяч осіб щорічно гине від травм і отруєнь. Це значно більше, ніж кількість інфарктів. Смертність при інфарктах сягає від 10 до 17%. За минулий рік зафіксовано 106 тисяч інсультів, при яких відсоток смертності становить понад 30%. Тобто від інсультів помирає втричі більше людей, ніж від інфарктів. Серцево-судинні проблеми становлять 62% в структурі смертності людей.

— Миколо Єфремовичу, які причини?

— У першу чергу це соціальні, економічні і медичні проблеми. Від ДТП, опіків, побутового травматизму, суїцидів в Україні у вісім-десять разів більше помирає людей, ніж у Європі. Першою причиною є тютюнокуріння, дані Світового банку підтверджують це. 100-110 тисяч, за деяким даними — 115 тисяч людей в Україні помирають від тютюну і причин, пов’язаних з ним: інфаркти, інсульти, онкологія, всілякі алергічні захворювання, 10% становить смертність від пасивного куріння. Дуже добре, що у нас є закон про заборону тютюнокуріння в громадських місцях. Друге місце посідає алкоголь. Тільки від отруєнь алкоголем помирає дев’ять-десять тисяч осіб щорічно. А якщо взяти до уваги, що алкоголь є причиною механічних травм, таких як падіння з висоти, виробнича травма, самогубство, то можна сказати, що від алкоголю помирає не менше людей, ніж від уживання тютюну. 70% чоловіків працездатного віку помирають від алкоголю. Якщо ми подивимося статистику України за 2009 рік, то у віці до 30-ти років в Україні більша кількість чоловіків, ніж жінок, у віці 40—60 років — більша кількість жінок: на 147 жінок припадає 100 чоловіків.

Говорять, що смертність почала збільшуватися в роки незалежності. Це не так. Смертність в Україні почала зростати з 1958 року, більш різко зросла в 1966 році, і потім цей темп продовжився в роки незалежності. Україна з 1958 по 1991 рік за темпами вимирання була першою серед республік Радянського Союзу. Основними причинами були соціальні та економічні. Я подивився дані Держкомстату по Києву за 2008 рік і побачив, що у місті не зареєстровано жодної смерті від отруєння алкоголем. У мене виникає питання: що це? Чому так? Я працюю в лікарні швидкої медичної допомоги, регулярно раз на тиждень консультую, дивлюся хворих, і знаю, що смертність від отруєнь алкоголем у Києві велика. Але даних немає. Це питання в тому числі і до медиків.

— Насправді ж люди помирали…

— Дуже багато, але списують на інші причини. Дані статистики є часто неправдивими. Я хотів би підкреслити, що у посланні Президента чітко вимальовується відповідальність перших осіб за регіони. Повинна бути відповідальність не просто за ВВП, але й за здоров’я, тому що ВВП на здоров’я не працює. Президент також чітко декларує спрямованість на пропагування здорового способу життя, це надзвичайно важливо. Але здоровим способом життя і розробкою відповідних програм повинно займатись не Міністерство охорони здоров’я. Міністерство, яке лікує хвороби не може розробляти програму «Здорова нація». Таку програму, як це було 2007 року, повинно розробляти Міністерство соціальної політики разом з Міністерством сім’ї та молоді, Міністерством фінансів і економіки, туди можуть бути залучені працівники Міністерства охорони здоров’я. Але давати розробляти програму тим, хто зацікавлений у витраті грошей на лікування, а не на оздоровлення, — це абсурд.

— Чому жодному президенту або уряду так і не вдалося зупинити високий рівень смертності українців, який, на жаль, зростає? ООН прогнозує, що 2050-го українців буде 25 мільйонів…

— Якщо порівняти дані 2003—2005 рр. з останніми роками, можна помітити зменшення рівня смертності. 2007 року смертність сягала 16,4 проміле, 2008-го — 16,2 проміле. 2009 року смертність зменшилася, хоч як це парадоксально, на 2400 осіб, при цьому 2000 осіб загинуло в ДТП. До прийняття закону про штрафи при ДТП щоденно в Україні гинуло 24 людини. 2007 року загинуло 10 тисяч осіб на дорогах або внаслідок ДТП, або з інших причин. А 2010 року загинуло близько шести тисяч осіб, тобто зменшилася кількість загиблих внаслідок аварій. Така позитивна тенденція відбулася в основному за рахунок прийняття закону. Сьогодні на день помирає 12—14 осіб, раніше цей показник був від 20-ти до 24-х осіб. Починаючи з 2007 року помітною є тенденція зменшення кількості інфарктів, інсультів. Це можна пов’язати з комплексом заходів, в тому числі й зі зменшенням в Україні кількості курців на 4,5 мільйона. Тобто з прийняттям закону про тютюнокуріння, введенням більш жорстких заходів при тих же формах лікування, зменшилася кількість захворювань та рівень смертності. Через збільшення вартості алкогольних напоїв на 20% кількість отруєнь зменшилася. Комплекс заходів соціального характеру, обмеження доступу до отрут та просвітницька діяльність дозволить зменшити смертність на 30—40%. Однак потрібно застосовувати дуже жорсткі заходи, непопулярні, але їх треба вводити.

— Віктор Янукович у своїй передвиборній програмі «Україна для людей» пообіцяв працювати над тим, щоб нас знову було 52 мільйони. Демографи ж кажуть, що навіть якщо у кожній сім’ї буде по три дитини, через високий рівень смертності зупинити демографічну кризу неможливо…

— 52 мільйони українців не буде. Хіба якщо ми приймемо з Лівії, з арабських країн людей і надамо їм громадянство, але треба буде зразу прийняти кілька мільйонів, включаючи жінок, і виплачувати такі суми за народження дітей, які ми платимо українцям…

— Не буде в найближчій перспективі чи в найближчі 10—20 років?

— І в 20, і в 30 років не буде! Тенденція — не відтворювати собі подібних, а будувати кар’єру. У суспільстві розповсюджується дуже багато негативних явищ, чого тільки варті ініціативи про дозвіл людям нетрадиційної орієнтації всиновлювати дітей. Звісно, вони виховають собі подібну дитину, не здатну народжувати. Перш за все, необхідно створити умови, щоб молоді сім’ї хотіли народжувати дітей, а для цього потрібна адекватна зарплатня, адекватне житлове забезпечення, а також ряд законодавчих, адміністративних заходів. Обов’язково потрібно приймати жорсткі закони відносно факторів, які сприяють збільшенню смертності: дорожньо-транспортний рух, поведінкові реакції та захворювання, в тому числі ВІЛ/СНІД. Люди мусять нести моральну, адміністративну або матеріальну відповідальність, тому що 60—70 тисяч осіб помирає від хвороб, спричинених поведінковими захворюваннями та ДТП. Очевидно, що різке обмеження вживання тютюну і алкоголю досягається перш за все забороною реклами, зменшенням доступу через підвищення цін, обмеженням продажу, обмеженням місць споживання. При цьому державні органи мають оперативно реагувати на порушення законодавства.

ЗБЕРЕГТИ ЗДОРОВ’Я ЗДОРОВИХ

— Великий хірург Микола Пирогов свого часу сказав: «Майбутнє належить медицині запобіжній». Треба рятувати здорових людей. Що для цього потрібно зробити?

— Збереження здоров’я здорових — основа охорони здоров’я, саме охорони здоров’я, а не медицини. Профілактичні огляди, диспансеризація — усе це марна витрата грошей. Тому на рівні держави мають бути створені можливості збереження громадського здоров’я, на рівні особи — збереження особистого здоров’я. І ця мотивація створюється через санітарно-просвітницькі програми: до прикладу, побудова доступних для людей спортивних комплексів. Чому у нас немає хорошого футболу? Тому що у нас зник дворовий футбол, немає де грати. У спортивній школі можуть займатися діти, батьки яких здатні заплатити. Недарма Аргентина, Бразилія, країни Африки та Південної Азії мають досить хороших футболістів — адже у них розвинений дворовий футбол. Треба розвивати спорткомплекси на рівні дворів, шкіл, ЖЕКів тощо. Престиж здорової людини повинен бути культом. І обов’язково — заборона шкідливих звичок. Про це потрібно піклуватися як на рівні держави, так і на рівні сім’ї. Необхідно рекламувати і показувати успішних здорових людей, які досягли успіху не через те, що вони курять чи п’ють пиво і хизуються цим на телеекранах чи білбордах, отримавши гроші, а навпаки — успішні, бо не мають шкідливих звичок і ведуть здоровий спосіб життя.

— Нещодавно ви разом із іншими відомими лікарями (Катерина Амосова, Людмила Воробйова, В’ячеслав Камінський) звернулися до Президента з проханням підтримати законопроект №5164, що пропонує повністю заборонити рекламу сигарет. Такий антитютюновий захід здатний зменшити поширеність куріння на 6%. Сьогодні досить складна ситуація з цим законопроектом. Чому важко прийняти такий необхідний українцям законопроект?

— Перш за все це економічні причини. 2007 року надходження від акцизу на тютюнові вироби в бюджет складали близько 2,7 мільярда гривень, 2010 року після підняття акцизів надходження збільшилися до 13-ти мільярдів гривень. Це означає, що тютюнові компанії виплатили в державну скарбницю в чотири рази більше. Тютюнові компанії зацікавлені зберегти свої прибутки, надприбутки. Вони можуть зберегти їх шляхом залученням нових курців, тому що ті, хто вже кинув і відчув, що їм легше, вже не куритимуть. А залучення нових курців можливе за допомогою реклами. Отже, тютюнові компанії ладні заплатити гроші будь-кому, в тому числі депутатам-лобістам безпосередньо або ж профінансувати якісь їхні заходи. Тобто хабар може бути прямим або опосередкованим. Крім цього, представники тютюнової індустрії фінансують великі групи експертів, які контролюють процес, аналізують і вносять поправки до законопроекту № 5164 про повну заборону реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів. Але, ратифікувавши Рамкову конвенцію з боротьби проти тютюну 2006 року, Україна зобов’язалася повністю заборонити рекламу, ми повинні зробити це.

№94, четвер, 2 червня 2011