Увiйти
+ Пiдписатися
Дещо про особливості гендерної політики в Україні
Нещодавно в тижневику “Український тиждень” Ігор Кручик написав невеличкий текст “Всеохопне кохання”, дозволю собі його відтворити: “Березень вплинув чи що? “Я не можу без неї жити! - зізнається знайомий, маючи на увазі свою дружину. - Ані дня не проживу!“ У відповідь на молитовне одкровення вмикаю журналістську допитливість: “А чому не проживеш, що ти відчуваєш без неї? Розпач, сум, абсистенцію?“ “Розумієш, вона чудово готує, а я ж не зможу навіть яєчню підсмажити! З дитиною взагалі не уявляю, що сам робив би. У мене завжди свіжі сорочки, гудзики на місці, а я прати й шити не вмію. Прийду п’яний - роздягне, вкладе. Вона така, така… Ще й заробляє больше за мене”. Так, тут і справді діє вічна весна, любов інфантильна й безкомпромісна.“
Психолог сказав би, що цей чоловік в дружині бачить чи шукає образ матері. І що така ситуація зумовлена тим, що у національному менталітеті українців сформувався сакралізований образ жінки-матері, що в свою чергу спричиняє брак чоловічого начала в українському соціумі.
Мати виховує чоловіка не для соціуму, а для сім’ї, намагаючись усіляким чином ізолювати його від цього соціуму. На думку фахівців, з часом це переростає у суто жіночу стратегію поведінки чоловіка в сім’ї: у своїй дружині він бачить другу мати, яка відтворює материнську опіку щодо вже зрілого мужчини. Дослідники стверджують, що в такій ситуації і чоловік і жінка на рівні підсвідомості відчувають почуття провини. Чоловік - через свою слабкість, недорозвинутість чоловічого начала. І чи не є досить часто побутова агресія чоловіка проти жінки, намаганням компенсувати свою “жіночість”? Жінка ж відчуває провину через неприпустиму в патріархальних суспільствах свою жіночу активність і слабкість свого чоловіка. Врешті - решт цим користається третій - авторитарна держава, яка досить ефективно навчилась експлуатувати почуття провини в індивіда і тим самим культивувати вигідний для себе патерналізм в суспільстві.
В колективних формах життєдіяльності український чоловічий психотип також шукає захисту. Формально-ділові стосунки досить часто миттєво витісняються неформальними з елементами родинності. Ось вам і джерело корупції. Також саме це допомагає зрозуміти тяжіння українського мужчини до різного роду вузьких “таємних” товариств.
На завершення, ще один прояв “жіночості” нашого суспільства - нехтування стратегічними інтересами. Жінка надзвичайно продуктивна в скрутних умовах виживання, але не в умовах трансформації і розвитку. Це справа чоловіків. В “жіночому” виконанні ми завжди матимемо “багатовекторінсть”, “реформи” без реальних змін.
Виникає питання, а чи не переносячи механічно західний досвід гендерної політики, ми ще більше підсилюємо почуття провини і у жінок і у чоловіків, а разом з цим - усі ті негативні явища в нашому суспільстві, про які я задував? На Заході відсутній сакралізований образ матері-жінки. Можливо все таки точкою прикладання зусиль в українській гендерній політиці мають бути чоловіки, щоб подолати їхню “жіночість” і встановити таким чином справжній гендерний баланс в суспільстві?
Для тих, хто бажає більше дізнатись про особливості українського менталітету раджу почитати “Архетипи соціального життя і політика” Олени Донченко і Юрія Романенко, саме там я почерпнув ідею цього допису.
Психолог сказав би, що цей чоловік в дружині бачить чи шукає образ матері. І що така ситуація зумовлена тим, що у національному менталітеті українців сформувався сакралізований образ жінки-матері, що в свою чергу спричиняє брак чоловічого начала в українському соціумі.
Мати виховує чоловіка не для соціуму, а для сім’ї, намагаючись усіляким чином ізолювати його від цього соціуму. На думку фахівців, з часом це переростає у суто жіночу стратегію поведінки чоловіка в сім’ї: у своїй дружині він бачить другу мати, яка відтворює материнську опіку щодо вже зрілого мужчини. Дослідники стверджують, що в такій ситуації і чоловік і жінка на рівні підсвідомості відчувають почуття провини. Чоловік - через свою слабкість, недорозвинутість чоловічого начала. І чи не є досить часто побутова агресія чоловіка проти жінки, намаганням компенсувати свою “жіночість”? Жінка ж відчуває провину через неприпустиму в патріархальних суспільствах свою жіночу активність і слабкість свого чоловіка. Врешті - решт цим користається третій - авторитарна держава, яка досить ефективно навчилась експлуатувати почуття провини в індивіда і тим самим культивувати вигідний для себе патерналізм в суспільстві.
В колективних формах життєдіяльності український чоловічий психотип також шукає захисту. Формально-ділові стосунки досить часто миттєво витісняються неформальними з елементами родинності. Ось вам і джерело корупції. Також саме це допомагає зрозуміти тяжіння українського мужчини до різного роду вузьких “таємних” товариств.
На завершення, ще один прояв “жіночості” нашого суспільства - нехтування стратегічними інтересами. Жінка надзвичайно продуктивна в скрутних умовах виживання, але не в умовах трансформації і розвитку. Це справа чоловіків. В “жіночому” виконанні ми завжди матимемо “багатовекторінсть”, “реформи” без реальних змін.
Виникає питання, а чи не переносячи механічно західний досвід гендерної політики, ми ще більше підсилюємо почуття провини і у жінок і у чоловіків, а разом з цим - усі ті негативні явища в нашому суспільстві, про які я задував? На Заході відсутній сакралізований образ матері-жінки. Можливо все таки точкою прикладання зусиль в українській гендерній політиці мають бути чоловіки, щоб подолати їхню “жіночість” і встановити таким чином справжній гендерний баланс в суспільстві?
Для тих, хто бажає більше дізнатись про особливості українського менталітету раджу почитати “Архетипи соціального життя і політика” Олени Донченко і Юрія Романенко, саме там я почерпнув ідею цього допису.
- 05.04.2011
Василь Полуйко 
15
Коментарі
Образ матері-жінки він, що дорівнює образу матері – наймички? Якщо і є в неї почуття провини, так то почуття перед своїми дітьми за те, що свого часу вибрала такого егоїстично інфантильного чоловіка, а зараз, що вже поробиш, мусить і доглядати п’яного, і готувати, прати, більше заробляти. І що б у дітей все було «як у всіх» (тут вже почуття відповідальності перед дітьми). Бути багатовекторною…
Але ж якби трохи вивільнити її з тої круговерті: їжа –посуд – прання –уроки – їжа – посуд – прибирання…. , то напевно, вистачило б часу і на стратегічні потреби. Хто сказав, що жінка гірший стратег, ніж чоловік, але чи має вона можливість проявити свої якості, здібності, професійні навички, напевно хіба, що на кухні куди її с такою наполегливістю постійно відправляють чоловіки, де ж їй, яка і заробляє більше і хатню роботу встигає зробити, думати ще й про державну політику. На кухню!
А повертаючись, Василь, до месіджу про «точку прикладання зусиль в українській гендерній політиці до чоловіків», я з Вами абсолютно погоджуюсь :)
Навіщо так жорстоко - наймичка, є гарніші слова, наприклад "берегиня". Стосовно провини, зі всім погоджуюсь. А от стосовно стратегії, маю запитання: Хто виховує своїх синів, майбутніх інфантильних чоловіків? На превеликий жаль, чоловіки часто усуваються від виховної функції, ось і маємо чисто "жіночий" продукт.
Василю, а що саме заважає чоловікам приймати участь у вихованні своїх синів? Хлопці наслідують приклад батька, саме його модель поведінки вони переносять в свої сім'ї. Наша культура, наші незмінні стереотипи: "берегиня", "годувальник сім'ї", а насправді, можливо й жорстко, але реалістичніше. Той приклад, який Ви наводили вище, на жаль, дуже типовий для нашого суспільства.
Гендер это тот дядько,который стоит между "М" и "Ж".Недавно в Харькове пришлость сталкнуться с нарушением гендерной политики.
При посадке в поезд отправлялся он в 22.40 проводник не впускал меня в вагон до тех пор, пока не прийдет особа мужского пола. На моё утверждение,что я не суеверная и устала и замерзла и немогу и нехочу больше стоять на улице где идет снег,услышала утверждение-"Больная",как это нарушать традицию.
Время расставило всё на свои места и утром в знак извинения мне он принес чай. Нужно ли бороться с нарушением традиций?Таких, однозначно- ДА!
Вважаю, що в нашому суспільстві жінка сама, причому добровільно взяла на себе надто важкий тягар.
Приклад: сільська родина мого чоловіка - в якій ось уже яке покоління панує повний матріархат. Бабця, потім її невістка, а тепер і внучка, всім керують. Чоловікам проявляти ініціативу самостійно просто не дають бо "все має бути саме так як я вирішила, сказалі і не інакше."
Мій чоловік пояснює свою невпевненість, свою боязнь всього нового тим, що з дитинства йому не давали права на власну думку, на власну позицію, поступки - все вирішувала мама, причому безапеляційно.
Результатом того є те, що чоловіки в цій родині є абсолютно пасивними. Змусити їх до прояву якоїсь своєї ініціативи практично не можливо.
А тепер ті самі жінки, які добровільно взяли на себе роль капітана жаліються на своїх чоловіків. Кажуть, що "мужики" всі такі. Нічого не хочуть робити, або роблять все після сліз і скандалів. А останні заливають своє нереалізоване чоловіче начало горілкою. І нема на то ради :(((
Вважаю, що в нашому суспільстві жінка сама, причому добровільно взяла на себе надто важкий тягар.
Приклад: сільська родина мого чоловіка - в якій ось уже яке покоління панує повний матріархат. Бабця, потім її невістка, а тепер і внучка, всім керують. Чоловікам проявляти ініціативу самостійно просто не дають бо "все має бути саме так як я вирішила, сказалі і не інакше."
Мій чоловік пояснює свою невпевненість, свою боязнь всього нового тим, що з дитинства йому не давали права на власну думку, на власну позицію, поступки - все вирішувала мама, причому безапеляційно.
Результатом того є те, що чоловіки в цій родині є абсолютно пасивними. Змусити їх до прояву якоїсь своєї ініціативи практично не можливо.
А тепер ті самі жінки, які добровільно взяли на себе роль капітана жаліються на своїх чоловіків. Кажуть, що "мужики" всі такі. Нічого не хочуть робити, або роблять все після сліз і скандалів. А останні заливають своє нереалізоване чоловіче начало горілкою. І нема на то ради :(((
"Можливо все таки точкою прикладання зусиль в українській гендерній політиці мають бути чоловіки, щоб подолати їхню “жіночість” і встановити таким чином справжній гендерний баланс в суспільстві?"
ПІДТРИМУЮ!
Хоча в Україні суті гендерної політики так ніхто до кінця і не розуміє. Бо переважає не раціо, а душа.
Якщо говорити коротко, то суть гендерної політики в рівноцінному забезпеченні потреб різних категорій населення і жінок і чоловіків, різних груп жінок і різних груп чоловіків.
Наразі маю практичний досвід проведення тренінгів з гендерної політики серед різних категорій державних службовців, депутатів, сільських та селищних голів, і яка тенденція спостерігається: переважно кожен з учасників вважає, що якщо в нього дома все в порядку, він поважає дружину, дружина шанує його, достаток, благополуччя, то і у всіх інших родинах так само "а в моїй родині ..., а у мене......". Але коли ставиш просте запитання: скільки у вас людей в громаді? В кількох сім ях така ж ситуація як у вашій сім ї? Виявляється дуже малий відсоток.
Напевно, не варто ототожнювати свій власний досвід з загально суспільним, ми тоді просто не будемо ПОМІЧАТИ тих, в кого НЕ ТАКА ситуація. Кількість безробітних жінок, кількість одиноких матерів, кількість суїцидів, особливо серед чоловіків та інші показники сповіщають, що проблеми цих людей тільки наростають, їх ніхто не вирішує, а можливо просто не помічає.
Дякую усім за коментарі. Для того, щоб було усім зрозуміло, своїм текстом я хотів сказати. По-перше, не можна не враховувати наявність сакралізованого образу жінки-матері в українському менталітеті під час реалізації гендерної політики в Україні загалом і гендерних складових в кожному з проектів, зокрема. Набагато легша буде діяльність, коли відбудеться десакралізація. А це зміна цінностей, і це "робота скальпелем, а не сокирою". По-друге, досить часто в таких проектах з жінки намагаються зробити андрогіна, підсилюючи в жінки чоловіче начало, при позитивному короткотривалому результаті ми маємо ще більш негативний довготривалий результат (в дописі я намагався пояснити чому). Тому не можна жінці додавати "чоловічого", треба в чоловіків забрати "жіноче".
"Признаки мужского и женского пола есть в каждой личности. Они соединены...
Мужчина может быть женственнен и женоподобен.
Женственность мужчины в высших свох проявлениях является душевностью - способностью не переживать за женщину, а сопереживать ей.
Женоподобность мужчины всегда ведет к замкнутости и странной жестокости по отношению к женщине..." (Н.Хамитов "Тайна мужского и женского")
Обговорення цього посту велось і на інших майданчиках. Ось кілька з коментарів, без авторства, але з гендером :-)
Чоловік "хто буде на цю тему публічно дискутувати?"
Жінка "прочитала Ваш блог
дуже доречний пост, й мислите, звісно, системно, із візією;)
не суто про гендер, а звязок із соціальною системою, політичною
...
вірю, - мине час, і як в суспільстві українському, так і в житті окремих спільнот, особистостей все стане на свої природні місця. хоча не заперечую, - можливо, є доречність і для архаїчного впливу етнокульрності, і певна модель гендерної нерівності має право на існування для конкретних персон чи їх груп!?
Чоловік "читаю ваш допис. думаю, вам доцільно більше почитати про гендерні питання ;) бо дуже вже в цьому пості все однобічно та стереотипно :). важко згадати точну цитату, але у вас десь чітко написано, що чоловік - перший, а жінка - друга, ось це і є однобічний, суб"єктивний показ справжньої ситуації + підтвердження усталеного в нашому гендерно-нетолерантному суспільстві, що чоловік - всєму голова"
пане Василю, підтвердження деяких Ваших тез знайшов в одній публікації "Гофстеде не проводив досліджень на території СРСР, але пізніше за непрямими ознаками визначив, що, за його шкалою, організаційна культура Росії загалом протилежна західній і характеризується колективізмом, жіночністю (підлітковістю), високим рівнем неприйняття невизначеності та великою дистанцією влади.
http://dt.ua/articles/80320.
Дякую Тарасе, я й забув про Гофстеде, хоча відсилав до нього в іншому дописі.
героїзація жіночості триває :)? http://podrobnosti.ua/power/2011/08/23/787288.html
Не жіночності, а материнства)
Ототожнення жіночності і материнства дискримінує жінок, що не мають дітей. А, наприклад, отожнення материнства і відповідальності за дітей - часто дискримінує батьків-чоловіків.