Увiйти
+ Пiдписатися
ЗМІ = засоби маніпулятивної інтерпретації
Чи може сучасна людина уявити свій день без газет, телебачення, радіо та Інтернету? Тобто всього, що зветься «засобами масової інформації». Впевнений, що ні, бо в інформаційну добу хто нею володіє, той завжди кращий, розумніший, багатший врешті-решт. Але чи знаємо ми, що насправді саме інформація вже давно заволоділа нашим розумом, поведінкою та засобом існування? Навряд, бо це нікому не вигідно, особливо власникам цих «засобів маніпулятивної інтерпретації».
На такі невтішні висновки наштовхує нещодавній семінар «Політика ЄС в інформаційному просторі України», який цього разу було організовано в Донецьку. Після усвідомлення всього почутого на ньому, можу заспокоїти численних євро скептиків – інформаційна інтеграція до Об’єднаної Європи не загрожуватиме Україні ще років 15 (якщо не більше).
І це навіть не через відсутність «спільної політичної волі» вітчизняно-народних обранців. Проблема починається зсередини, тобто з самих українських ЗМІ, які останнім часом називають новомодним словом «медіа». Але в наших реаліях назва вже традиційно не відповідає сутності. Позаяк термін «медіа» втілює в собі «медіума», тобто посередника між читацькою аудиторією та бізнесом, який її застосовує для рекламних потреб. Для розвинутої Європи саме це є нормою, бо там існує справжній «медіа-ринок», де якісна та об’єктивна інформація має велику ціну, а рівень авторитетності видання визначає його фінансовий успіх.
На жаль, з Україною в цьому плані важко проводити хоч якісь паралелі. Бо наші ЗМІ (не медіа) принципово залишились на рівні пострадянського розвитку, навіть не приховуючи свою зрощеність з політиками. Тож ці «засоби» виступають здебільшого в ролі посередників між своїми можновладними власниками та електоратом. І саме таким чином розбудовується постпомаранчева українська свобода слова, яка переважно живе в межах ньюзрумів (плюралізм думок щодо політичних конкурентів власника ЗМІ).
Таким чином, наші ЗМІ є не контролерами дій влади, а керованими створювачами інформаційно-комфортного поля як для самої влади, та і для її опозиції. Головна ціль – не порушувати питання, що потребують конкретних відповідей та звітів. Краще постійно тримати на поверхні суспільної свідомості другорядні та вічно-риторичні теми на кшталт НАТО та російської мови, змушуючи людей думати про те, що вигідно керівникам держави.
Подібні прояви українського варіанту «теорії порядку денного» можна побачити на прикладі євроустремлінь чинного Президента. Так, одним з його майданних «10-ти кроків назустріч людям» було приєднання до Європейського Союзу, яке ще очільник держави вирішив здійснити буквально за кілька днів 2009-го року. Яким чином? Знову ж таки за допомогою «інформаційних солдатів», що вже пройшли перевірку внутрішньополітичними баталіями.
Отже, за тиждень до грудневого Самміту Україна-ЄС з’явилось повідомлення, що наша держава готується стати «асоційованим членом» Євросоюзу. Ці перспективи неодноразово підтвердив сам Гарант, його Секретаріат та МЗС (теж, в принципі, його). Всі ЗМІ миттєво розтиражували цю «мрію» Віктора Андрійовича, навіть не поспілкувавшись з євроінтеграційними експертами. А вони б їм сказали, що ніякого «асоційованого члена» немає і бути не може. Представники Євросоюзу взагалі не розуміли, про що йдеться. Бо згідно з офіційною термінологією, країну за рівнем інтеграції називають як:
- «заявниця» (та, що подала офіційну заявку на приєднання до ЄС)
- «потенційний кандидат» (надання чіткої згоди на інтеграцію)
- «кандидат» (остання фаза перед членством у ЄС)
Насправді ж, малось на увазі підписання угоди «про асоціацію» між Україною та Євросоюзом, що дорівняється до покращеного договору про партнерські відносини. Найцікавіше, що навіть політичні опоненти не звернули увагу на цей важливий нюанс (скоріш за все, через реальну малоймовірність другої каденції Ющенка). Ось так наші ЗМІ дали країні майже тиждень пожити з європейським почуттям гідності. І подібні маніпуляції постійно лунають зі всіх динаміків та прискіпливо дивляться на нас з усіх екранів.
На такі невтішні висновки наштовхує нещодавній семінар «Політика ЄС в інформаційному просторі України», який цього разу було організовано в Донецьку. Після усвідомлення всього почутого на ньому, можу заспокоїти численних євро скептиків – інформаційна інтеграція до Об’єднаної Європи не загрожуватиме Україні ще років 15 (якщо не більше).
І це навіть не через відсутність «спільної політичної волі» вітчизняно-народних обранців. Проблема починається зсередини, тобто з самих українських ЗМІ, які останнім часом називають новомодним словом «медіа». Але в наших реаліях назва вже традиційно не відповідає сутності. Позаяк термін «медіа» втілює в собі «медіума», тобто посередника між читацькою аудиторією та бізнесом, який її застосовує для рекламних потреб. Для розвинутої Європи саме це є нормою, бо там існує справжній «медіа-ринок», де якісна та об’єктивна інформація має велику ціну, а рівень авторитетності видання визначає його фінансовий успіх.
На жаль, з Україною в цьому плані важко проводити хоч якісь паралелі. Бо наші ЗМІ (не медіа) принципово залишились на рівні пострадянського розвитку, навіть не приховуючи свою зрощеність з політиками. Тож ці «засоби» виступають здебільшого в ролі посередників між своїми можновладними власниками та електоратом. І саме таким чином розбудовується постпомаранчева українська свобода слова, яка переважно живе в межах ньюзрумів (плюралізм думок щодо політичних конкурентів власника ЗМІ).
Таким чином, наші ЗМІ є не контролерами дій влади, а керованими створювачами інформаційно-комфортного поля як для самої влади, та і для її опозиції. Головна ціль – не порушувати питання, що потребують конкретних відповідей та звітів. Краще постійно тримати на поверхні суспільної свідомості другорядні та вічно-риторичні теми на кшталт НАТО та російської мови, змушуючи людей думати про те, що вигідно керівникам держави.
Подібні прояви українського варіанту «теорії порядку денного» можна побачити на прикладі євроустремлінь чинного Президента. Так, одним з його майданних «10-ти кроків назустріч людям» було приєднання до Європейського Союзу, яке ще очільник держави вирішив здійснити буквально за кілька днів 2009-го року. Яким чином? Знову ж таки за допомогою «інформаційних солдатів», що вже пройшли перевірку внутрішньополітичними баталіями.
Отже, за тиждень до грудневого Самміту Україна-ЄС з’явилось повідомлення, що наша держава готується стати «асоційованим членом» Євросоюзу. Ці перспективи неодноразово підтвердив сам Гарант, його Секретаріат та МЗС (теж, в принципі, його). Всі ЗМІ миттєво розтиражували цю «мрію» Віктора Андрійовича, навіть не поспілкувавшись з євроінтеграційними експертами. А вони б їм сказали, що ніякого «асоційованого члена» немає і бути не може. Представники Євросоюзу взагалі не розуміли, про що йдеться. Бо згідно з офіційною термінологією, країну за рівнем інтеграції називають як:
- «заявниця» (та, що подала офіційну заявку на приєднання до ЄС)
- «потенційний кандидат» (надання чіткої згоди на інтеграцію)
- «кандидат» (остання фаза перед членством у ЄС)
Насправді ж, малось на увазі підписання угоди «про асоціацію» між Україною та Євросоюзом, що дорівняється до покращеного договору про партнерські відносини. Найцікавіше, що навіть політичні опоненти не звернули увагу на цей важливий нюанс (скоріш за все, через реальну малоймовірність другої каденції Ющенка). Ось так наші ЗМІ дали країні майже тиждень пожити з європейським почуттям гідності. І подібні маніпуляції постійно лунають зі всіх динаміків та прискіпливо дивляться на нас з усіх екранів.
- 11.12.2009
Антон Альошин 
16
Коментарі
на останок питання - чи хтось відчував себе в ролі маніпульованої людини? чи вас це взагалі не обходить?..
Мене це питання хвилює. Маніпуляції скрізь: в політиці, рекламі. Особливо смішить реклама знята під "очевидця": "Я тут абсолютно випадково проходив повз і мене запитали про цей товар, він дуууже клааасний!".
Практично не дивлюся телевізор, бо це впливовий медіа вірус! Скептично відношусь до публікацій у газетах, намагаюся використовувати всі джерела у тому числі і закордонні.
Я вам скажу, що локальні маніпуляції в нашій країні в світовому медіа-полі виглядають досить жалюгідно. Історія з асоційованим членством якраз і показує цю ситуацію. Пагано, що кількість людей, що дивляться ТВ все ще дуже велика і маніпулювати все ще досить легко.
Поманіпулюємо? :)
Кенон проти Нікона
https://www.youtube.com/watch?v=2QzP84Z9sBo
насправді, проблема навіть не в кількості ТБ-глядачів, а в їхній пасивній позиції сприймання всього, що лунає з блакитного екрану. а щодо світового медіа-середовища, то Україна, на жаль, якщо і присутня, то здебільшого в російському контексті. ну а внутрішні маніпуляції світ на цікавлять - є грип, є педофіли, ну і що? іноземні медіа лише констатують загальностверджені факти
Мені здається, що самі ЗМІ у нас є об'єктом маніпуляцій з боку технологів. І відбувається це через вкрай низький рівень професіоналізму (та інтелекту) абсолютної більшості працівників "пера та мікрофону".
Михайло, не варто так категорично ображати професіоналів. вони просто виконують волю редакторів, які в свою чергу знаходяться під прямим впливом власників\інвесторів. якщо ЗМІ побудовано суто як бізнес-організм (як це робиться в Європі та США), то такі маніпуляції відразу нівелюються. нам до таких стандартів далеко, але не слід втрачати надію.
Щодо надії - згоден, щодо професіоналізму - залишщусь при своїй думці.
Сподіваюсь, колись українська журналістика доросте до більш-менш пристойних професійних стандартів.
більш-менші стандарти існують. але поки ЗМІ фінансуватимуться з політичних кишень, потреба в світових стандартах відпадає..
Думаю, ЗМІ з політичних кишень не тільки в нас фінансуються. Для прикладу розвиненої європейської країни візьміть Італію, де Сільвіо Берлусконі власник медіа-імперії та через раз прем'єр міністр. На професійні стандарти тамтешньої журналістики це не дуже впливає...
але ж він не володіє всіма, тому й ситуація з політизованістю не критична. європі взагалі властиво мати газети, які традиційно представляють ліві або праві ідеї. але ж там і читачі більш критичні й самі можуть зіставити різну інформацію. плюс європейська (зокрема, італійська) преса має довгу історію становлення, впродовж якої свобода слова та правила медійної поведінки дійсно виборювались.
фундаментально - все так і виглядає, Антоне. найбільша маніпуляція - це правда :). Як пише Іздрик в останній книжці "ТАКЕ", є детектори брехні, але нема детекторів правди. читаючи статтю, новину, треба розуміти: є автор, є редактор, є обмеження щодо сторінки чи розміру публікації, формату. якщо Ви знімете ролик і зробите монтаж, накладете звук той чи не той, знаючи який ефект чи дія Вам потрібна - побачите, що ЗМІ - виконують саме маніпулятивну функцію :). тим не менше,знаючи це, Ви продовжуєте читати ті самі газети,журнали, інтернет-видання, хоча б тому, що Вам цікаво, як формується картинка дійсності і чим живуть мільйони людей. і самі починаєте жити цією картинкою. і так було завжди :)
в моєму розумінні маніпуляцією є саме ситуація, коли читач сприймає написане\побачене\почуте за чисту монету. тобто його довіра до ЗМІ настільки велика, що він просто не піддає сумніву отриману інформацію. думаючих глядачів на жаль замало, і саме їхній дефіцит і надає підгрунтя для масового управління свідомістю.
Тарасе, та яка там правда? Перехожі просто читали готовий текст, ви ж насправді не думаєте, що бомжі і домогосподарки в курсі сучасних фототрендів? :)
Антоне, найкращий спосіб боротьби з маніпуляціями - надавати декілька точок зору, бажано без емоційного забарвлення.
згоден, тезко. але це більше ідеал, ніж будні наших ЗМІ. об"єктивність на грані з подвигом...
Антоне, якщо маніпулятор контролює першоджерела, Ви ніколи не дізнаєтесь, що Вами маніпулюють. інтернет-середовище теж програмоване. маніпуляція існуватиме до того часу, поки існуватимуть семантичні системи і ті, хто прагне влади. та й сучасна людина швидше прагне бути маніпульованою, оскільки думати (а це ключова складова протидії маніпуляції) не кожен хоче може собі дозволити. це ж така розкіш :).
у нас ще викладають у школі логіку?
Тарасе, вона викладається вже в університеті, а там очевидно й без неї багато "нагальних справ". хоча логіка - це більш академічна штука (в сенсі предмету), а бажання думати треба прививати з пелюшок.
між іншим, пригадалась міні-презентація німецького Фонду Аденауера. його координатор розповідала, що місією фонду є політична просвіта громадян (наразі вже не тільки німців). тобто вони теж примушують думати та аналізувати різну інформацію, аби десь знову не з"явився черговий Гітлер (а його помічник Гімлер, до речі, вважається родоначальником медіа-маніпуляцій).