Днями донецьких журналістів зібрали фахівці одного з місцевих аналітичних центрів для серйозної розмови. Привід є досить актуальним – політичне життя країни, а точніше його соціологічна складова. Цього разу співробітники Центру політологічних досліджень взяли на себе месіанську роль – навчити медійників об’єктивно розуміти дані різних соціологічних служб.

Результативність такого міні-тренінгу важко оцінити відразу. Бо я з великою цікавістю споглядав за очима колег, які збільшувались по мірі надходження суто фахової інформації. Але відразу висловлю подяку організаторам за те, що вони пішли далі сухих формул, таблиць та похибок, більшість часу приділивши реальним способам маніпуляції суспільною свідомістю.

Аналітики зазначили, що цього року як ніколи набрала обертів так звана «чорна соціологія», ціллю якої є саме вплив на настрої виборців. Варіанти такого впливу бувають різними – від звичайного «зомбування» тих, хто ще не визначився, й до навмисного ігнорування результатами прямого конкурента (тобто відсутність публікації у пресі). Почастішали випадки використання опитування в якості антиагітації, коли питання спрямовані на виклик лише негативних асоціацій щодо окремого кандидата. На цьому фоні простежується виникнення великої кількості сумнівних соціологічних служб, які продукують по 3-4 всеукраїнських опитування на тиждень. Хоча подібні темпи є в принципі малоймовірними..

Політичний оглядач та аналітик Центру Олексій Круподер окремо окреслив регіональні особливості виборчого процесу. «Відкриті підтасовки рейтингу кандидатів у мери Донецька на виборах 2006-го року показали, що донецький електорат є статичним та інертним, і його дуже важко розхитати через сильну дію сталих стереотипів» - відзначає експерт. Також він прокоментував місцеву тенденцію, коли в газетах часто з’являються результати соцопитувань під маркуваннями «реклама» чи «піар». Аналітик вважає, що таким чином деякі кандидати просто підкреслюють свої результати, якщо вони їм подобаються. «Тобто відбувається звичайна популяризація «успіху» замовника такої «реклами» - переконує пан Олексій.

Резюме зустрічі, відверто кажучи, вразило мене найбільше. Бо згідно українського законодавства, діяльність соціологічних служб не ліцензується. Отже, будь-яка купка людей може швиденько організувати власний «інститут дослідження думок та мрій українців» та від його імені розповідати тим таки довірливим українцям, кого з майбутніх президентів вони люблять більше. І найголовніше, що навіть за явно брехливі результати ніхто з їхніх авторів не зазнає юридичної відповідальності. Тому залишається довіряти лише собі та своєму критично налаштованому розуму.