•  

Анастасія Лукашевич: «Серед переселенців багато творчих та дієвих людей»

Сьогодні публікуємо розмову із Анастасією Лукашевич, студенткою-переселенкою з Донецька, яка за рік проживання та навчання в Бердянському коледжі стала активною учасницею декількох громадських проектів.

- Ви приїхали в Бердянськ із Донецька ще до військового конфлікту на сході. Чи є, на ваш погляд, між студентами з неконтрольованих територій та іншими студентами чи викладачами конфлікти?

- Ні, жодних конфліктів чи ворожнечі до себе з приводу мого статусу внутрішньо переміщеної особо я не помічала. Звісно, і викладачі, й мої тутешні знайомі розпитують про життя на непідконтрольній уряду України території, бо ми, на жаль, не маємо повної та достовірної інформації один про одного. Але все це виглядає як зацікавленість від нестачі інформації.

- Чи багато разом із вами навчається студентів із непідконтрольних територій?

- В моїй групі таких людей четверо з тридцяти. Але потрібно враховувати, що навчальний заклад приватний. Я особисто знаю дуже багато переселенців, які навчаються в місцевих школах чи в державному ВНЗ на бюджеті.

- Чи відвідуєте ви рідних у Донецьку? Яке до вас ставлення з того боку лінії розмежування?

- Так, я відвідую Донецьк, як правило, на свята, оскільки там залишилися моя родина й друзі. Я можу знаходитися в зоні АТО, це не заборонено законом, і я цим користуюся, бо там мій дім. Ставлення людей до мене не змінилося. Єдиний випадок, який я можу згадати, – вибух агресії з боку моєї кращої подруги, від якої я такого не очікувала. Вона не може зрозуміти, чому я не живу в Донецьку. Але це мій вибір, я його зробила і вважаю його цілком виправданим.

- Чим ви займаєтеся у вільний час?

- Читаю книги, дивлюся фільми, займаюся спортом. Але найбільша моя пристрасть – живопис. Я малюю людей на вулиці, в транспорті, а вони з радістю мені позують. Найчастіше роблю це олівцем, бо так швидше. Знаєте, наскільки приємно намалювати незнайому людину, подарувати їй малюнок та отримати у відповідь масу позитивних емоцій!?

- Ви одна з найактивніших членів першого в Бердянську антикафе «Час Є». Як ви познайомилися із засновниками? Розкажіть, що це за заклад.

- Антикафе це місце, де люди платять не за їжу, а за проведений час – розваги, спілкування, навчання, ігри, майстер-класи, зустрічі з цікавими людьми. Дізнавшись про існування такого місця, я захотіла провести в ньому майстер-клас. Зателефонувала адміністратору, ми домовилися про зустріч, мене дуже тепло прийняли. З тих пір антикафе стало моїм притулком в Бердянську, в мене тут з’явилося багато друзів. Я люблю це місце. Зазвичай тут збирається молодь, але й люди старшого віку теж не сумують.

Дуже велику роль в цьому відіграють дві людини – засновниця антикафе Ксенія Клейнос та її подруга та найближча помічниця Алла Мельничук. Вони змогли створити не лише простір для спілкування, а й постійно задають своїм «клієнтам» вектори для руху, проводять активну соціалізацію жителів, запрошують цікавих людей.

- Чи відвідують «Час Є» переселенці? Якщо так, то що, на вашу думку, їх там приваблює?

- Абсолютно те ж саме, що й усіх інших. Це територія поза політикою, де працюють толерантні люди, всі прагнення котрих направлені на створення комфортних умов для спілкування, розвитку, відпочинку. Взагалі я вважаю, що ідеї народжуються в групах. І антикафе створило ідеальне для цього середовище. Серед переселенців дуже багато творчих, дієвих людей, тому вони знаходять тут споріднені душі, які допомагають реалізувати заповітні мрії . Наприклад, разом із ландшафтним дизайнером Наталією ми займалися озелененням та створенням зон відпочинку в Бердянську, постійно проводимо спільні заходи з переселенцями-тренерами форум-театру Надією Волковою та Оленою Коноваловою, допомагаємо Наталії Капиці, яка бореться з насильством над жінками в сім’ях.

- Нам відомо, що в останньому проекті антикафе зі створення анімаційних фільмів ви були задіяні як тренерка. Розкажіть про цей епізод.

- Саме цей проект підштовхнув мене до зміни професії. Раніше мені хотілося і водночас було дуже лячно присвятити життя малюванню. Лякав «штамп», що всі художники бідні. І саме в проекті «Майстерня зі створення  мультиплікаційних фільмів», яку проводили ГС «Вільна Громада-Комфортне Місто» та антикафе «Час Є» за підтримки International Alert в Україні, я побачила, скільки задоволення отримують люди під час творчого процесу. Тож я вирішила, що моє призначення в цьому світі – допомагати людям виражати себе через творчість.

Під час проекту створили шість команд. Переважно це була молодь: переселенці, діти воїнів АТО, прості містяни, які протягом дводенної роботи під керівництвом тренерів повинні були написати сценарії, виготовити персонажів та зняти мультфільм на тему «Мир в Україні».

Було дуже цікаво спостерігати, що для багатьох поняття «Мир» асоціюється з доволі несподіваними речами. Взагалі атмосфера творчості, в якій відбувався проект залишилася в моїх спогадах як надзвичайно позитивна частина мого життя.

У вересні ми плануємо провести другий етап фестивалю. Хочемо вийти на всеукраїнський рівень – згоду приїхати на фестиваль дали більше 20 громадських організацій, які використовують елементи мультиплікації в своїй діяльності, й навіть виробники анімаційних фільмів.

- Ви навчаєтеся на третьому курсі коледжу. Які у вас плани на майбутнє?

- Я планую продовжити навчання у Харківській академії мистецтв на ілюстратора. В майбутньому хотіла б робити ілюстрації для книг, можливо, навіть дитячих.

Матеріал підготовлений у рамках спеціального медіа-проекту «Інформація для свідомих дій: почуй голос постраждалих внаслідок конфлікту на сході України», що  впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США. 

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 3  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.