Кампанія «16 днів проти гендерного насильства в Україні» змінює свідомість українців

Насильство на ґендерному ґрунті пов’язане зі стереотипами у суспільстві. Скрізь, де людина явно чи неявно змушена діяти та відчувати певним чином лише тому, що вона – жінка чи чоловік, ми маємо справу із насильством на ґендерному ґрунті»  

Володимир Волковський, кандидат філософських наук

 

«Розмови на тему насильства формують нові суспільні норми, коли це завжди на часі»

Настя Мельниченко, голова ГО «Студена» 

Україна долучається до міжнародної акції «16 днів проти насильства» протягом 16 років. Дати акції обрані невипадково. 25 листопада – Міжнародний день проти насильства щодо жінок, 10 грудня – Міжнародний день прав людини. Більшість країн світу в ці дні привертають увагу громадськості до подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми, гендерної нерівності та забезпечення рівних прав чоловіків та жінок.

Україна долучається до міжнародної акції «16 днів проти насильства» протягом 16 років. Дати акції обрані невипадково. 25 листопада – Міжнародний день проти насильства щодо жінок, 10 грудня – Міжнародний день прав людини. Більшість країн світу в ці дні привертають увагу громадськості до подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми, гендерної нерівності та забезпечення рівних прав чоловіків та жінок.

Актуальність кампанії в Україні важко переоцінити. Тема насилля, зокрема щодо жінок та дітей, залишається болючою для нашої країни, хоча і не явною: проблеми насильства в родині, нерівності та дискримінації не прийнято виносити на обговорення та визнавати як соціальний факт. «Розмови на тему насильства формують нові суспільні норми, коли почуто голос жертв, коли змінюється ставлення до постраждалих», вважає одна з найактивніших громадських діячок в сфері захисту прав жінок, голова ГО «Студена» Настя Мельниченко.

Ґендерне насильство для українського (і не лише) суспільства – із того кола проблем, які нагадують рак, окреслює проблему Максим Буткевич, координатор проекту «Без кордонів», – повсякденний процес, побутова практика, яка є елементом звичного «тла» життя суспільства на родинному, міжособистісному, вуличному рівнях.

Досі близько 60% жінок в Україні стикаються з домашнім насильством, за інформацією Міністерства внутрішніх справ з питань євроінтеграції. Дані Інституту демографії та соціальних досліджень свідчать, що від сексуальної та фізичної агресії в Україні регулярно страждає 1,1 мільйон жінок. Більшість з них не звертаються ані до поліції, ані за медичною чи психологічною допомогою.

Звичайно, далеко не всі втрати від насильства можна підвести під кількісні показники, але фахівці Фонду Народонаселення ООН підрахували, що втрати держави внаслідок ґендерно-обумовленого насильства складають 208 мільйонів доларів на рік (детальніше – за посиланням).

ГУРТ поспілкувався з експертками та експертами з цієї тематики, щоб визначити, наскільки проблема ґендерного насилля поширена в нашому суспільстві та як впливають міжнародні кампанії на наявний стан речей.

Павло Замостян, заступник Представника Фонду народонаселення ООН в Україні: «По-перше, сама кампанія «16 днів…» реалізується за підтримки глобальної кампанії UNiTE. І якщо в попередні роки в ній брали участь в основному державні установи,  посольства, то зараз відчутний вплив громадянського суспільства. Ця як всеукраїнські НУО, так і локальні, навіть ті, що не займаються зазвичай гендерною політикою. І це якраз дуже важливо».

Лариса Денисенко, письменниця, юристка та правозахисниця так коментує актуальність проведення кампанії «16 днів проти гендерного насильства»: «Домашнє насильство навіть за існуючих не надто ефективних форм ведення статистики, низької довіри до поліції, недосконалості законодавства та системи правосуддя, обходиться на рік державі в розмірах бюджету Одеської області. На попередження насильства держава витрачає мізерну кількість коштів».

Тамара Злобіна, редакторка сайту «Гендер в деталях», вважає, що велика кількість активностей у різних містах, пов’язаних із тематикою гендерно-спрямованого насильства, свідчить про те, що суспільство все більше розуміє проблему та шукає шляхи її подолання. Зокрема, на порталі зібрані заходи та культурно-митецькі події, що відбувалися в Україні протягом кампанії «16 днів проти гендерно зумовленого насильства».

Тамара Марценюк, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії, дослідниця за програмою ім. Фулбрайта у Колумбійському університеті (США) також вважає, що подібні кампанії, які проводяться в Україні і світі, привертають увагу до проблематики і збільшують рівень обізнаності про гендерне насильство. Зокрема, за даними опитувань громадської думки GFK 2014 року, українки й українці непогано обізнані із законодавством про запобігання домашньому насильству (натомість менше знають про трудові права, протидію дискримінації на ринку праці).

Це обумовлено тим, що питанням домашнього насильства в Україні останні десять років приділяли певну увагу. Наприклад, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда — Україна» з 1997 року працює в напрямку допомоги жертвам домашнього насильства й торгівлі людьми, координує національну «гарячу» лінію для запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми і гендерній дискримінації. ГО «Центр “Жіночі перспективи”» у Львові з 1998 року працює над вирішенням проблем жінок, що потерпають від насильства в сім’ї, торгівлі людьми, дискримінації. З питанням домашнього насильства працює Міжнародний гуманітарний центр «Розрада» і ще чимало громадських організацій в Україні.

А в рамках проекту Європейського Союзу «Права жінок та дітей в Україні — комунікаційний компонент» у 2010–2012 роках проведено десятки інформаційних кампаній, громадських акцій та освітніх заходів з метою змінити гендерні стереотипи та підвищити рівень обізнаності суспільства про подолання насильства в сім’ї і сприяння гендерній рівності. Інформаційна браслетна кампанія «Залишайся людиною» мала на меті змінити стереотипи й подолати стіну мовчання навколо домашнього насильства.

Мета кампанії, як зазначив Павло Замостян, «залучити якомога більше стейкхолдерів і пересічних людей – мешканців міст і сіл – до обговорення проблеми насильства проти жінок та дівчат. Щоб люди зрозуміли, як реагувати – толерувати чи ні, і як діяти. Наша мета – розповісти про неприпустимість насильства у будь-якій формі».

«Чим менше говорити про насильство та замовчувати проблеми, тим більше мовчатимуть ті, хто має такий досвід. А отже тим безкарніше почуватимуться насильники. «16 днів…» – це лиш привід, майже гарантія, що тему підтримають ЗМІ, що акції та проекти будуть «на часі». Хоча, безперечно вони завжди на часі…» Настя Мельниченко.

Володимир Волковський, молодший науковий співробітник Інституту Філософії НАН України, виважено визнає, що «насильство не обмежується побиттям чи зґвалтуванням, і, відповідно, його виявити не завжди можливо. Скрізь, де людина явно чи неявно змушена діяти та відчувати певним чином лише тому, що вона – жінка чи чоловік, ми маємо справу із насильством на ґендерному ґрунті. Силу стереотипів легко не помічати і недооцінити. Відомо, що найбільш схильні не помічати дискримінаційні елементи самі привілейовані категорії населення – неважливо, це дискримінація на національному, расовому, релігійному чи ґендерному ґрунті. Але ще більша влада стереотипів у тому, що вони вбудовані у наше мислення як моделі нібито «правильного», «природного», «так завжди було».

Під час кампанії «16 днів проти насильства» у Верховній Раді України прийнято кілька законопроектів, що стосуються захисту прав жінок та забезпеченню гендерної рівності у різних сферах, зокрема про притягнення до кримінальної відповідальності за домашнє насильство. Прийняті законодавчі акти викликали як підтримку, так і хвилю критики з боку активістів громадянського суспільства. Тамара Марценюк, слідкуючи за законодавством у цій сфері, зазначає: «прикро, що досі політики не можуть прийняти Стамбульську конвенцію у її повному вигляді». Детальніше про дискусії щодо прийнятого законопроекту можна дізнатися на електронному ресурсі «Повага».

Важливо розуміти, чи дійсно ця і подібні кампаній, що відбувалися в Україні, сприяють зниженню рівня насильства, чи хоча б стимулюють замислитися над існуванням проблеми?

«16 днів проти гендерного зумовленого насильства» – інформаційна кампанія, що поєднує в собі багато подій та заходів у політичній, соціальній та культурно-мистецькій сферах. З одного боку, це привернення уваги до поширеності гендерного насильства візуальними методами (підсвічування будинків на центральних вулицях міст України помаранчевим кольором), виставки, перформанси та дискусії та цю тему, з іншого – урегулювання проблеми на законодавчому рівні, шляхом інформування громадськості та збільшення відповідальності за протиправні дії в родині, на роботі тощо.

В українському суспільстві є досвід проведення кампаній подібного змісту, створених з тією ж метою – запобігання насильству шляхом інформування про нього.

«На мій погляд, дуже показово про роль кампаній, флешмобів говорять цитати про #яНеБоюсьСказати, які я взяла як епіграф до соціологічного аналізу цього флешмобу», говорить Тамара Марценюк.

«Якби всі жінки, котрі пережили сексуальне насильство, спробу сексуального насильства, домагання або образу сексуального характеру вийшли сьогодні (у будь який день або щодня) на вулицю в червоному, Земля виглядала б кривавою плямою» - Саша Кольцова, співачка.

«Флешмоб сам по собі не вирішить проблему насильства, але він робить необхідний і нічим не замінний перший крок: визнання наявності проблеми та оцінку масштабу її поширення» - Євген Дикий, викладач Києво-Могилянської академії, боєць АТО.

Володимир Волковський вважає, що «флешмоб «Я не боюсь сказати», такі кампанії проти насильства як «16 днів…», сотні історій, розказаних у соцмережах, – свідчать частіше саме про психологічне насильство. Маніпуляції, тиск за допомогою стереотипних моделей, «ти ж жінка, ти повинна… бути лагідною, податливою, іти на компроміс, задовольняти тощо». Такі рухи та ініціативи категорично необхідні. По-перше, вони піднімають проблему у суспільстві. Це сприяє усвідомленню самої проблеми. По-друге, вони звертаються до проблем, що стосуються майже кожного, – насильство щодо жінок і дітей у родині є надто поширеним. По-третє, вони зачіпають глобальне питання ставлення до іншої людини як до Людини і як до Іншого».

Лариса Денисенко впевнена, що «необхідна візуалізація проблеми, низові ілюстративні ініціативи, щоб показати масштаб, виявити підтримку, небайдужість, саме в цьому сенс і користь таких компаній в соціальних мережах. Є люди, котрі залишаться байдужими, є ті, хто буде обстьобувати, є ті, кого це налякає, але є ті, котрі відчують не самотність свого втомленого голосу. Компанія «Я не боюсь сказати» виявила, наскільки проблема сексуального насильства, домагань, знущань пропущена через тіла і душі українських дівчат і жінок. Зрештою, такі акції вчать нас солідарності та протидії».

Наскільки масштабною є проблема гендерно-зумовленого насильства в українському суспільстві - питання, яке потрібно задати собі практично кожному і кожній, оскільки, за тими ж статистичними даними і численними особистими історіями, майже немає людей, яких ця проблема не стосується – хоча б опосередковано.

Так, Тамара Марценюк вважає,  що насильство проти жінок – глобальна проблема ХХІ століття, актуальна для усіх країн світу в тій чи іншій мірі, і ніде остаточно не вирішена.

Отже, замовчування присутності проблеми насильства – в родини, у професійній спільноті чи на глобальному рівні – частково вирішується за допомогою інформаційних кампаній, хоча проблеми – і на законодавчому, і на побутовому рівні – все ще залишаються. Якщо говорити про це публічно – у медіа, громадських дискусіях, художніми засобами і політичними вчинками – вплив на колективну свідомість збільшується і, відповідно, менша кількість жінок, що зазнали або зазнають насилля, залишаються сам-на-сам зі своєю проблемою.


[1]  Кампанія Генерального Секретаря ООН із боротьби з насильством щодо жінок (UNiTE). 

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 4  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.