До Міжнародного дня боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту.

19 червня 2015 року Генеральна Асамблея ООН заснувала Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту задля привернення уваги до необхідності покласти край сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктами, надавати підтримку жертвам сексуального насильства та вшанування тих, хто бореться за викорінення цих злочинів або втратив життя в цій боротьбі.

«Як зазначено у висновках комісії ООН, сексуальне насильство також є зброєю війни, — зазначає голова громадської організації «Розумне майбутнє нації» Анна Горбань. — На жаль, сьогодні для України тема неабияк актуальна. У той же час, ми й досі не маємо комплексного підходу до вирішення цієї проблеми на державному рівні: не зрозуміло, хто і в який спосіб фіксує звернення, який комплекс державних послуг з реабілітації може отримати позивач, де отримати інформацію про те, як допомогти людині пережити важкий стан і повернутися до звичайного життя, як працювати з родинами та близьким оточенням потерпілих тощо.

І навіть не обговорюється питання того, як убезпечити дітей від сексуального насильства в зоні ООС. Адже дитина є жертвою цих злочинів навіть, коли просто стає свідком подібного».

Завдяки тому, що після війни в Боснії, саме боснійські жінки почали говорити про сексуальне насильство, зараз існує міжнародне законодавство, яке визначає, що зґвалтування під час збройних конфліктів є злочином проти людяності та розглядається як спосіб катувань.

В зоні конфлікту на Донбасі також відомо про випадки сексуального насильства щодо місцевих жителів як з боку сепаратистів, так і з боку українських військових. Джерела в UNISEF та місії ООН з прав людини розповідають про те, що частина жінок надає сексуальні послуги військовим за їжу, наприклад. Або за перетин блок-постів.

У звіті ООН 2017 (читати) року наведені свідоцтва 276 людей, які на початку війни перебували в полоні у представників незаконних збройних формувань. 200 з них піддавалися сексуальному насильству. Згідно до звіту, жертвами насильства ставали як чоловіки, так і жінки, як дівчата, так і хлопці. Жінки найчастіше ставали жертвами зґвалтувань та залякувань сексуального характеру, чоловіки – частіше ставали жертвами катувань з елементами сексуального насильства.

У вересні 2018 року представники громадськості подали позов до офісу прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Свідчення які увійшли до позову, дозволяють казати, що злочини, які відбуваються в ході конфлікту, є системними, їх достатньо багато, вони не розслідуються належним чином в Україні і відповідають Римському статуту.

До подання увійшло 116 свідчень потерпілих. У них повідомляється про такі злочини, як спроби та погрози зґвалтування, примусове оголення, примусову проституцію, утримання чоловіків та жінок в одних камерах. Злочини вчиняли переважно лідери незаконних збройних формувань або персонал у місцях несвободи.

58 з цих свідчень містили згадки ґендерно обумовленого насильства і сексуального насильства.

Інші 58 були важливими в контексті розуміння, що саме відбувалося в незаконних місцях несвободи для того, щоби встановити відповідальність за вчинення злочинів осіб, і свідчення, які були важливими в загальному контексті.

Українські позовники вважають, що Суд зможе визнати злочини достатньо важкими для порушення 7 та 8 статті Римського статуту.

«У той же час, в Україні досі немає повноцінної статистики злочинів, пов’язаних з бойовими діями. Причини зрозумілі: жінки бояться про це говорити вголос; не йдуть в поліцію, особливо, якщо злочин стався на непідконтрольній території; бояться осуду; а частина взагалі не вважає себе жертвами сексуального насильства, особливо, якщо мова йде про «згоду» під тиском. — наголошує Анна Горбань. — В Єдиному реєстрі досудових розслідувань немає будь-якої відмітки про насильство, пов’язане саме з військовим конфліктом. Такі злочини губляться в загальній статистиці Донецької та Луганської областей.

І, хоча у громадськості не так багато можливостей, але саме громадські організації допомагають із реабілітацією, доступом до юридичних і медичних послуг тощо. Але й тут, зі зрозумілих причин, немає окремого напрямку роботи з дітьми-жертвами подібних злочинів».

В квітні 2019, під час дебатів на тему «Жінки, мир та безпека: сексуальне насильство у конфліктах», що відбулися в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй, постійний представник України при ООН Володимир Єльченко наголосив, що доповідь генерального секретаря ООН щодо сексуального насильства у військових конфліктах оминає будь-яку згадку про російсько-українську війну:

«Я вчергове висловлюю наше розчарування тим, що тематична доповідь генерального секретаря ООН знову оминає згадку про російсько-український конфлікт та його жертви, — заявив Єльченко, — Україна вкотре закликає ООН започаткувати спеціальну місію для розслідування сексуального насильства на тимчасово окупованих Росією територіях».