Про складнощі роботи з переселенцями та упередження з боку суспільства — в історії Тетяни Ігнатенко, начальниці відділу соціальних допомог і компенсацій, заступниці начальника Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міськради.

У Донецькій області зареєстровано близько 542 тисяч внутрішньо переміщених осіб, більше 49 тисяч із них мешкають у Краматорську. Щодня їм допомагають соціальні працівники, у профільному управлінні міськради це близько 70 людей. Ще 12 працюють у новоствореному відділі, що займається обліком ВПО та призначенням їм адресної допомоги. 

Історія Тетяни Ігнатенко

Працювюти у сфері соціального захисту я почала ще в 1990-му році, коли управління займалося переважно пенсійними виплатами. Відділ, який я очолюю, згодом почав займатися й усіма видами дитячих допомог, виплатами для людей з інвалідністю і субсидіями. До всього цього — перед початком опалювального сезону 2014 року — додалася категорія внутрішньо переміщених осіб. Звісно, це було дуже складно, та зрештою ми пережили.

Про перших переселенців

Це був абсолютний хаос — треба було і приймати людей, і приймати рішення. Треба було розселяти, організовувати виплати адресної допомоги, поновлювати виплати державних допомог, які були раніше призначені. Це зараз люди знають, коли приходять фінансування їхнього виду допомоги, а тоді під час затримки тут були величезні черги. Пам’ятаю родину з двома дітьми — на початку в нас були конфлікти, а зараз ми добрі друзі.

Згодом 365-ю постановою Кабміну нам додали перевірки за місцем проживання переселенців. Уявіть, усе, що накопичено Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування від нещасних випадків, Центром зайнятості… Вони всі кинули свій контингент на перевірки. А проводити ці перевірки мали ми. Ходити по домах дуже складно, особливо у приватному секторі — паркани, собаки, але й квартири не краще — всюди у під’їздах кодові замки. Ми дуже зраділи, коли почали впроваджувати ідентифікацію пенсіонерів-переселенців через Ощадбанк. Ми змогли видихнути лише в кінці 2017-го року.

Про складнощі і перешкоди

Я вважаю не зовсім справедливим те, що переселенцю не призначають адресну допомогу, якщо він має депозит. Людина збирала гроші, мабуть, не тому, що в неї їх багато, і не для того, аби використати їх у цій ситуації. Це стосується і наявності житла або частки житла на підконтрольній території. У Краматорську є людина, що володіє ⅛ маленького будинку десь у сусідній області. Вона просто фізично не може там жити, але й адресну допомогу також не може отримувати. Якщо людина приховає ці факти, потім, коли це виявлять, їй доведеться повертати гроші. І це вже будуть чималі суми.

Та все ж на сьогодні ситуація з переселенцями більш-менш вирішилося. От якби був єдиний програмний комплекс, де можна накопичувати матеріали щодо переселенців. Бо зараз у кожного управління соцзахисту своє.

На сьогодні у нас в управлінні працюють уже 12 переселенців. Але взагалі в період з 2015-го до 2017-го було дуже багато звільнень. Адже робота з людьми — це завжди не мед, тим паче, вони приходять роздратованими через затримку виплат або їхнє припинення. 

Що стосується мене — коли стільки років працюєш у системі соціального захисту, коли пройшов через усі зміни, то вже не уявляєш роботи в іншому місці. Молоді спеціалісти приходять і йдуть, а комусь же треба вирощувати професійні кадри. Мені хочеться подавати їм приклад.

Про упередження з боку суспільства

Звісно, я відчуваю упереджене ставлення до нашої роботи з боку суспільства. Буває, кажуть: «Треба піти домовитися щодо пенсій». Тобто дати хабар. Але ж це неможливо! Ми розуміємо, які будуть наслідки, тому не можемо піти на цей крок. Ще хтось каже, що ми сидимо на державних грошах. Але ж ми їх не бачимо! Ми лише обробляємо дані, ми бачимо лише цифри.

Я не думаю, що в Краматорську є негативне ставлення до переселенців. Я думаю, що вони достатньо інтегрувалися. Хоча, звісно, у них є відчуття того, що вони непотрібні. От якби допомогти їм із роботою та житлом, підвищити виплати.