•  

Сергій Куршаков: «Хочеш бути здоровим – приходь! Ми розкажемо, як працювати над собою»

Із Сергієм ми зустрічаємося в Центрі «Допоможи собі сам». Він знаходиться на третьому поверсі великого офісного приміщення в м. Дніпро. На сьогодні це дві великі обладнані кімнати. Поки Сергій закінчує телефонну розмову, привітний лікар пропонує чай/каву й схвалює мій вибір випити води.

Сергій розповідає, що вони спеціалізуються на проблемах з опорно-руховим апаратом та неврології, але перелік послуг, які надають, значно більший. Показує масажні столи, тренажери і навіть п’явок. Також підходимо до фотографії приміщення, де закінчують ремонт і куди Центр незабаром переїде. Наголошує, що кількість людей, яким зможуть надавати допомогу, точніше, які самі будуть собі допомагати, збільшиться... Коли ми проходимо повз кулери з водою, Сергій розповідає, що напередодні відкриття їм зателефонувала жінка й сказала, що може допомогти з поставкою води. Більше двох років вона допомагає абсолютно безкоштовно зі словами: «Я буду привозити, скільки потрібно. Нехай бійці п’ють».

Про створення реабілітаційного Центру, нові підходи в лікуванні, силу Фейсбуку та те, як змінити країну, читайте в інтерв’ю із ветераном АТО, керівником Центру «Допоможи собі сам» Сергієм Куршаковим.

- До війни Ви займалися менеджментом?

- Так, і зараз займаюся. Я власник компанії, яка спеціалізується на консалтингу та маркетингу.

- Чому Ви вирішили піти на війну та ще й у добровольчий батальйон?

- Почалася війна. А я ходжу на роботу, стежу за новинами… Я приходжу з роботи, кажу дружині: «Слов’янськ захопили…». Вона відповідає: «Так». – «Війна підходить…». – Вона каже: «Так…». «Ось поїхали перші двохсоті. А далі буде гірше… Треба йти, аби війна не прийшла сюди». Вона мовчить. А потім каже: «Так». І я пішов. Хоча знайомі телефонували, пропонували допомогу, аби мене не забирали. А коли дізнавалися, що я без повістки, то взагалі нічого не розуміли. Але я просто не міг сидіти вдома й спостерігати.

- Вам пощастило з дружиною. Є історії, коли чоловіки до останнього не говорили, що йдуть…

- У мене прекрасна дружина. Вона мене підтримала. Вона так само розуміла, що якщо просто чекати, можна опинитися в підвалі тут, у Дніпрі, і що ворога краще бити на його території, ну, або хоча б у Донецьку.

- Розумію. А далі Ви прийшли на війну, там люди різні. Як Ви стали командиром підрозділу добровольчого батальйону «Кривбас»?

- Ще до війни я проводив тренінги з побудови команди. Розповідати людям про те, що ти можеш створювати команди, і при цьому в момент, коли ситуація дуже важка, ти не пішов й нічого не зробив, – це неправильно, на мою думку.

- А чим відрізняються принципи побудови команди в мирному житті та під час бойових дій?

- Нічим. Якщо люди роблять спільну справу, кожен повинен бути на своєму місці, кожному має подобатися те, що він робить. Або сієш, або йдеш. Можна з людьми по-різному працювати: вмовляти, роз’яснювати… От дивіться, зібрали людей, 80% із яких взагалі не знали, що вони тут роблять, бо їх збирали по повістках, з роботи… Заспокоїли, занадто буйних відправили назад. Були й такі. Але небагато.

- А далі?

- В зоні АТО я був трохи більше місяця, а потім «наступив» на гранату. Далі мене привезли в лікарню в Старобешеве, там зашили, зупинили кровотечу. Потім в польовому воєнному шпиталі намагалися щось зробити, аби можна було транспортувати, й вертольотом доправили до Дніпра. Там була вирішальна доба, і тільки потім дружині сказали, що все буде нормально. Десь через тиждень я зрозумів, що якось не так мене «відновлюють». І тут я прочитав у Фейсбуці пост Бориса Філатова, де він пообіцяв відправити мене в Ізраїль на лікування й реабілітацію. І на другий день мене туди відправили.

- Я читала, що медики Ізраїлю були вражені рівнем допомоги, який Вам надали в лікарні Мечникова. Це правда?

- Так, це було сказано зокрема офтальмологами. Зір мені взагалі відновлювали в дуже складних умовах. Не змогли привести під стаціонарний мікроскоп, тож лікарю довелося робити операцію, як кажуть, «на колінах» з переносним мікроскопом... А в Ізраїлі до мене днів п’ять ходили по два-три лікаря, дивилися на моє око, як на диво. Мені говорили, що пощастило, адже успішно пройшла перша операція в Україні, тож їм було з чим працювати. Коли я повернувся, мені тут в ДОКОЛі зробили ще три операції, я дуже задоволений рівнем послуг, які вони надають і всім раджу саме цих лікарів.

- Тобто в Україні можна розраховувати на якісну медичну допомогу?

- Так. Первинну допомогу в нас надають якісно. Лікарі «Мечки» буквально «витягують» людей із того світу. Але далі має бути системна робота медичного персоналу. В Ізраїлі, наприклад, лікар спілкується з пацієнтом двічі: до операції та після. Решта часу з ним спілкується середній медичний персонал. І на такому рівні, на якому в нас мало який лікар спілкується. Вони відповідають на всі твої питання, роз’яснюють або приводять того, хто найкраще зможе відповісти. В нас усе з ніг на голову. Тому цей шматок, який наша медицина не дотягує: постійна монотонна робота з м’язами, кістками, з навчанням, як рухатися, як харчуватися, як себе поводити – це все ми тут робимо.

- Ви повернулися з Ізраїлю і вирішили створити власний центр реабілітації. А вас не злякала бюрократична тяганина?

- Ну, я ж менеджер (посміхається). Мені простіше – в бізнесі я цим займаюся щодня. Я займався своїм відновленням, потім почав підтягувати друзів із Кривого Рогу. І далі зрозумів, що це необхідно зробити системою.

- З чого Ви почали?

- Спочатку пішов до завідувача кафедри фізіології та лікувальної фізкультури медичної академії. Вони сказали, що тільки півроку потрібно на те, аби підготувати документи. А через два тижні ми вже приймали перших бійців. Бо я не займаюся паперами, я займаюся проблемами, які турбують людей. Ми відкрилися в травні 2015 року. В жовтні створили благодійну організацію.

- Чому така назва – «Допоможи собі сам»? Люди в нас здебільшого звикли до «прийди – і тобі допоможуть»?

- Мене неодноразово просили її змінити. Я відповідаю, що в назві ми закладаємо зміст. Фахівці і я наполягаємо, що кожна людина десь на 60% займається відновленням здоров’я самостійно. Більшою мірою допомагає собі сама й меншою – користується допомогою спеціалістів. Є багато шляхів одужання, кожна людина обирає найбільш підходящий для неї. Ми даємо доступ до спеціалістів, а людина цікавиться, вивчає, аналізує, порівнює, робить те, що їй радять. Або не робить. Якщо, скажімо, людині кожного дня найкращий масажист тут буде розминати спину, а вдома вона лежатиме на дивані з пляшкою пива, нічого не вийде. Якщо лікарі розроблять програму реабілітації й людина відповідно до неї займатиметься самостійно, то результат буде. Коли до нас приходять чоловіки різного віку, ще вагаються, чи їм це потрібно, бо ніби ще ж не так і погано, я ставлю одне запитання: що ти збираєшся робити через 40 років? Розповідати, що держава не займалася твоїм здоров’ям, і тому ти зараз лежиш, прикутий до ліжка? Часто відповідають: я так довго жити не збираюся. А я збираюся, – кажу їм, – ще й збираюсь плавати на човні, гребти веслами та підморгувати молодим дівчатам. І після цього вони спочатку сміються, а потім починають думати. Ми нікому не обіцяємо рай. Хочеш бути здоровим – приходь, ми розкажемо, як працювати над собою.

- Як Ви збирали команду, зокрема лікарів?

- Написав пост у Фейсбуці. Через два тижні ми зробили перший прийом. Тоді ще був час такий, коли люди з активною позицією шукали, де і як свої вміння реалізувати. Зараз трохи складніше, бо ті, хто хотіли, вже при ділі, а ті, хто тоді не хотіли, і зараз не хочуть. Але є варіанти: наш спеціаліст по гірудотерапії приєднався до нас через рік. Взагалі, коли мені сказали, що є лікар, який може ставити п’явки, я був вражений. Обожнюю таких людей. Взагалі в нас працюють висококласні лікарі. Скажімо, Дана Старюк була дитячим невропатологом, а потім стала фахівцем із краніосакральної терапії. Лікар Ігор Штефан працював в лікарні Мечникова травматологом, потім почав розвиватися як мануальний терапевт, і зараз він дуже затребуваний спеціаліст. Батьки дітей, які народилися недоношеними, часто звертаються до нього. І це допомагає.

- Що для Вас важливо при підборі лікарів?

- Для нас важливо, щоб лікар був не в стандартній системі охорони здоров’я, бо ми розуміємо, яка вона… Люди, котрі раніше були гарними лікарями в системі, а потім кожен із власної причини пішли й почали розвиватися індивідуально – от таких фахівців ми зібрали.

- А в системі неможливо розвиватися, на Вашу думку?

- Можливо, я знаю приклади, як люди, хороші менеджери, побудували своє підприємство в системі й почали робити передові речі. Той самий ДОКОЛ. Непросто працювати, але можливо.

- У Вас є інші працівники?

- Крім лікарів, у нас працюють чотири адміністратори, які постійно знаходяться тут. Вони гарно розбираються в темі, можуть підказати, пояснити. Вони бачать нестандартні рішення. Саме таких рішень дуже не вистачає. Я давно пропонував відкрити в лікарні Мечникова масажний кабінет, щоб бійці могли безпосередньо там починати реабілітацію. Прошу маленьке приміщення і невтручання в мої справи. Вони не можуть на це піти, бо повинні звітувати про те, що вони зробили. До речі, в нас навпаки. Не потрібно заповнювати стоси паперів. В нас база в електронному вигляді.

- Цікаво, як Ви це організували?

- Нам, як волонтерам, українська компанія Terrasoft безкоштовно надала хмарну базу CRM, в якій ми працюємо. Все дуже прозоро та зручно. Тут і картки людей, і календар, і розклад. Єдине – лікарі наполягли, аби при першому прийомі все ж заводили паперову карту пацієнтів на випадок «раптом загубиться». Не звикли поки наші лікарі до такого. Всього в базі 1728 чоловік.

- Як у Вашому Центрі працюють із посттравматичним синдромом?

- Здебільшого застосовують краніосакральну терапію. З її допомогою можна відновити організм, який пережив стрес внаслідок поранень, травм, вибухів, контузій, перенапружень. Краніосакральна терапія зараз у незрозумілому становищі: американці її активно «юзають», вона використовується в стандартах НАТО, але офіційною медициною не визнана. Бо важко виміряти результат. Але після таких процедур у наших клієнтів відновлюється сон, зменшується тривожність, зникає головний біль. І це не поодинокі випадки. Я б порівняв її із заняттям йогою: людина починає займатися, у неї відбуваються позитивні зрушення, вона стає спокійнішою. Йога допомагає. Хоча теж не є медициною.

- Хто може отримати послуги в Реабілітаційному центрі?

- Коли ми починали, в нас були винятково бійці АТО та члени їхніх сімей. Але до нас зверталися люди із запитанням, чому не приймаємо інших. Я відповідав, що ми займаємося благодійністю. Та в якийсь момент стало зрозуміло, що благодійність нас довго не втримає: проект обходиться недешево. Тож ми почали прийом людей, які не пов’язані з АТО. Потім навіть був момент, коли стало співвідношення 50/50. У нас доступні ціни та високий рівень послуг. Єдиний нюанс – умови. Але з переїздом у нове приміщення це питання теж вирішиться.

- Як Ви поєднуєте роботу в компанії та реабілітаційному Центрі?

- Мій офіс знаходиться недалеко. Там я гроші заробляю, а тут… Власне, не часто там з’являюся. Бо мені неважливо, скільки люди працюють, важливо, скільки вони зробили, я бачу їхні результати. Так само й тут. Все налагоджено й може працювати без мене.

- Ви хочете сказати, що навіть наші люди можуть ефективно працювати без постійного контролю?

- Звісно.

- А менталітет?

- Коли мені говорять про менталітет, я ставлю одне запитання: в Північної та Південної Кореї менталітет був один 40 років тому. Як пояснити, що Північна – одна з найбільш забитих країн, а Південна – одна з передових? Менталітет – це брехня, звичайне виправдання. Є люди, які хочуть працювати, а є такі, які не хочуть. От і все.

- Що, на Вашу думку, потрібно зробити в масштабах країни, щоб ми стали успішними?

- Вчити дітей. Дорослих переробити неможливо. Точніше, дорослих змінити можуть тільки діти.

- А хто ж їх буде вчити?

- Є активні дорослі, потрібна підтримка й фінансування. Я, наприклад, подавав на розгляд проект відкриття в Дніпрі соціальних садочків «Школа Монтессорі». Я був згоден 4 роки працювати безкоштовно. Отримав відповідь, що зараз не до цього. В Київ відправляв цей проект – та сама відповідь. Тому, якщо ми хочемо реально щось змінити, маємо самі навчити дітей. Інших варіантів немає.

- Ви б хотіли, щоб такі Центри, як Ваш, були по всій країні? Готові ділитися досвідом?

- Мало того, ми в Харкові хочемо відкритися. У нас фінансових сил не вистачає. Я дуже сподівався, що цього року міськрада підтримає наш реабілітаційний центр. Сьогодні (07 липня 2017, – ред.) на засіданні мені сказали, що оскільки ми благодійна організація, то фінансувати нас не можуть. Якби вони сказали «так», я б відразу найняв адміністратора і в нас стартанув би харківський філіал.

- І що тепер?

- Ми відкриємося. Тільки пізніше. Там є люди, готові нас підтримати. Скажімо, Юра Тризуб, який шукає фінансування, аби домовитися за спортзал для бійців. І є запит саме на такий центр, який робить акцент на опорно-руховому апараті й неврології.

- Якщо до Вас звернеться ветеран АТО з іншого міста?

- Звідки завгодно. До нас приїздили хлопці з Києва, Полтави… Єдине – ми поки не забезпечуємо проживання. Але якщо в людини є де зупинитися, ми надамо всі послуги абсолютно безкоштовно й незалежно від того, звідки людина. До речі, з воєнного шпиталю до нас часто направляють бійців. Ми дуже гарно з ним співпрацюємо.

- Що б Ви могли порадити людям, які повернулися після АТО?

- Займатися собою, своїм психофізичним станом, сім’єю та улюбленою справою.

- А якщо улюбленої справи немає?

- Її треба знайти. Це важливо. Можна почати займатися улюбленою справою безкоштовно, а згодом вона буде приносити прибуток. Коли ти почнеш робити цю справу трішечки краще за інших.

- Що Ви собі говорите у важких чи нестандартних ситуаціях?

- Ніколи не здавайся!

Реабілітаційний центр «Допоможи собі сам» знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Ярослава Мудрого, 68.

Телефони: +380 (95) 280 00 98

+380 (98) 295 42 13 – Оксана

+380 (50) 452 72 60 – Тетяна

+380 (68) 443 09 10 – Наталя

Більше інформації за посиланням.

Авторка: Марина Бойчук

Матеріал підготовлений у рамках спеціального медіа-проекту «Інформація для свідомих дій: почуй голос постраждалих внаслідок конфлікту на сході України», що  впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США. 

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 3  - Нi  

Коментарі

Лариса Скрипченко   120 днів тому   #  

Дуже класний центр, ставлять на ноги буквально. бажаю вдачі та щастя усім причетним.

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.