•  

Олеся Саноцька: «Продуктом нашого підприємства є не лише речі, але й люди, які змінюють своє життя»

Спільнота взаємодопомоги «Оселя» – це громадська неприбуткова організація, яка є учасником всесвітнього руху допомоги бездомним «Емаус». Створивши унікальне місце, де люди, які опинилися в скрутній ситуації, можуть разом жити та працювати, вести спільне господарство та допомагати іншим, Спільнота надає для соціально незахищених категорій осіб необхідні умови для вирішення своїх проблем самостійно. Отримавши навчання з набуття навичок праці з реставрації меблів, художнього декорування, ремонтно-будівельних робіт, прибирання вулиць чи комп’ютерної справи, люди мають змогу своєю працею не лише заробляти гроші, але й  сприяти покращенню становища інших безпритульних.

Про досвід Спільноти взаємодопомоги «Оселя» та специфіку соціального підприємництва, що працевлаштовує безпритульних, ГУРТ поспілкувався з керівником організації Олесею Саноцькою. 

- Що стало поштовхом до створення Спільноти?

- У 2001 році мене як волонтера іншої громадської організації запросили до Польщі для ознайомлення з організаціями, що працюють з безпритульними. Ми побачили людей із непростим минулим, які разом живуть, працюють, щось організовують. Там панувала дружня атмосфера. Я зрозуміла, що теж хотіла б займатися чимось подібним.

Після повернення додому ми дивилися, чи буде можливо таке зробити у Львові. Відвідували наркологічне відділення, розмовляли з людьми, бо знали, що там живуть безпритульні. Спочатку вивчали, які потреби є у цих людей, чи хотіли б вони чимось таким займатися. У наркології було декілька людей, які казали, що це неможливо. Дехто казав, що теж би хотів створити таку спільноту.

Салезіани (Католицьке чоловіче монаше Згромадження, – авт.) надали нам приміщення, де ми щотижня збиралися, спілкувалися. Пізніше, у 2003 році, ми організували Святу Вечерю разом із Шпиталем ім. митрополита А. Шептицького біля Собору Святого Юра в катехитичній залі. Це було для нас одкровенням – прийшло так багато людей, що столів, які ми накрили, не вистачило на всіх. Люди питали, чи є у нас для них робота, чи можна у нас десь помитися, чи будемо ми ще щось подібне організовувати. Ми побачили, що є люди, які хочуть щось робити, хочуть розвиватися, але просто не мають відповідних умов для цього. В нас тоді не було ні нічліжки, ні місць, які б надавали допомогу безхатченкам. Статусу безпритульної особи теж не було. Законодавство стосовно безпритульних осіб з’явилося 2005 року, а набуло чинності у 2006-му. Тільки тоді держава визнала, що є люди, яким немає де жити, і їм потрібно допомагати. До того часу діяли ще закони Радянського Союзу, де бродяжництво каралося законом.

- З чого розпочалося функціонування спільноти?

- Після Святої Вечері у шпиталі ми розпочали співпрацю із Міжнародним  рухом «Емаус», до якого зараз належимо. Він був заснований 1949 року священиком Абе П'єром, який побачив, наскільки багато людей після війни залишилося без даху над головою, і хотів чимось допомогти. На свої заощадження він купив старий будинок на околиці Парижа і вирішив створити спільноту, де могли б жити такі люди. До співпраці він запросив колишнього в'язня, який збирався покінчити життя самогубством. Це й стало початком цього міжнародного руху.

Спільнота «Оселя» – це не притулок для бездомних. Це місце, де люди, які відчувають відповідальність за те, що відбувається у світі, та люди, які втратили сенс свого існування, об'єдналися задля допомоги собі та іншим. Так функціонує Спільнота і так працює «Емаус» у 40 країнах світу. Це певний стиль життя. Людина не тільки знаходить дах над головою, а починає жити інакше. Мені дуже подобається, що «Емаус» – це рух, де бідні люди допомагають бідним. Ці люди самі нічого не мали, але знайшли у собі ресурс. Тому що найважливіше – не мати гроші, а мати бажання. Адже можна отримувати багато грошей, але не хотіти побачити іншу людину, її проблеми.

- Які ще цінності сприяють успіху Вашого соціального підприємства?

- Крім загальної рівності, однією з найголовніших цінностей Спільноти є праця. Праця дає почуття власної гідності. Спільнота не живе на чиїсь пожертви, а сама заробляє на своє утримання.

Ця найперша Спільнота почала заробляти на своє існування, збираючи вторсировину. Мешканці спільноти збирали фляжки, папір, метал, здавали це все на переробку. Пізніше вони почали збирати меблі, одяг, приводити це все до ладу, відкрили свою першу крамницю. Так само й зараз інші спільноти-учасниці руху у цілому світі займаються збором вторинної сировини, її відновленням, переробкою. Таким чином, вони наголошують не тільки на тому, що наше суспільство є споживацьким, а так само і на споживацькому ставленні до людини.

«Емаус» декларує цінність кожної людини, кожного життя. Так само і цінність тих речей, що ми маємо. Річ, яка нам більше не потрібна і яку ми викинули, може послужити комусь іншому, бідній людині, яка нічого не має. Крім того, це розвиває екологічну свідомість. Усі речі підлягають переробці, утилізації. Є дві машини, які їздять і збирають старі меблі, вживаний одяг. Є контейнери, у які люди можуть кинути вживаний одяг, книжки і взуття. Усе це ми приводимо до ладу. У нас є місце, де речі сортуються, є майстерня ремонту й реставрації меблів, благодійна крамничка, де ми займаємося збутом цих речей. Маємо скриньку, у яку збираємо пожертви. Але практично людина в обмін на річ, яку в нас бере, дає нам пожертву. Таким чином ми маємо кошти на функціонування спільноти та на інші проекти. Ми щотижня роздаємо їжу в центрі міста, підтримуємо функціонування осередку підтримки бездомних – місця, де людина з вулиці може прийти помитися, випрати речі, перекусити. На Різдво ми влаштовуємо великі благодійні акції на 300-400 осіб, подібні до тієї, яку ми робили 2003 року. Це не просто роздача їжі, люди сідають за спільний стіл, святкують так, як усі інші вдома. Накриваємо на стіл 12 страв, є колядники. Ще у нас функціонує соціальний гуртожиток у Львові. Там також є майстерня, але там вона працює вже як соціальне підприємство. Люди реставрують меблі і вже мають з цього зарплату, 10% якої віддають на функціонування осередку. Так само там є невелика крамничка, яка дофінансовує витрати гуртожитку. У гуртожитку живуть люди, які, проживши у спільноті певний час, знайшли собі роботу назовні та захотіли жити самостійно.

- Які труднощі виникали в процесі ведення бізнесу і як ви їх долали?

- Труднощі полягали у нашій некомпетентності. Був ентузіазм, але не було професійних умінь, знань, як організувати роботу офісу, бухгалтерії, як давати раду із залежностями людей, які приходять до нас. Але, як кажуть, те, що нас не ламає, робить нас мудрішими і сильнішими. Ми намагалися і дотепер намагаємося усі наші проблеми розглядати як можливість дізнатися щось нове, втілити нові методи. Для того, щоб у нас належним чином почала функціонувати бухгалтерія, ми вчилися. Я особисто за професією художник і ніколи не мала стосунку ні до соціальної роботи, ні до якихось питань планування бюджету, менеджменту, тому додатково навчалася в Католицькому Університеті на курсі менеджменту неприбуткових організацій, курсі інновацій соціальної сфери. Також були труднощі з тим, як допомогти людям подолати алкогольну залежність. Ми їздили на стажування, перейняли реабілітаційну програму. Будь-яка проблема підштовхувала нас до нових шляхів її вирішення та розвитку організації .

- У чому бачите можливості соціального підприємництва?

- Соціальне підприємництво може бути різним, тим більше, що в нас немає визначення, що це таке, так само як і не було раніше визначення, що означає поняття «безпритульна людина» і яким чином їй допомагати. Коли ми розпочинали свою діяльність, проводилися конференції з питань соціального підприємництва. Тоді вважалося, що це звичайний бізнес, який певний відсоток від свого прибутку віддає на соціальні цілі. Я би сказала, що це соціально спрямований бізнес, і я думаю, що такий бізнес має майбутнє. Час «загарбницького» бізнесу із нездоровою конкуренцією, який має на меті лише накопичення грошей, минає. Зараз настав час розумного бізнесу, інтелектуальних людей, які розуміють, що для того, щоб суспільство нас приймало, ми мусимо щось робити для цього суспільства. Мені здається, в майбутньому весь бізнес матиме соціальну складову. За кордоном це вже норма, і я думаю, в нас соціально спрямований бізнес теж з часом стане нормою. Бізнес, якщо він хоче мати у суспільстві довіру, мусить щось робити для цього суспільства. Соціальним я назвала би те підприємництво, де залучаються до праці соціально незахищені особи: люди з інвалідністю, безпритульні. Або звичайний бізнес, який усі свої кошти віддає на розвиток якоїсь організації соціального спрямування, для вирішення певної соціальної проблеми.

- Які плани розвитку організації маєте на майбутнє?

- Поки що ми плануємо удосконалювати те, що маємо. А маємо досить велику крамницю, десять контейнерів. Хочемо налагодити процес переробки, складання речей, зробити його більш механізованим,  адже збираємо багато одягу, частина якого йде на крамницю, а частина – в осередок, де ми роздаємо його безпритульним. Ще частина йде людям, яких до нас направляють соцслужби, – малозабезпеченим сім’ям, вимушеним переселенцям. Частина йде на утилізацію, і це дуже клопітка робота. Ми хочемо цей весь процес налагодити, купити обладнання, яке допомогло б нам робити це краще і швидше. Хоча ми вже багато кроків у цьому напрямку зробили. Але за кордоном цей процес набагато механізованіший. Плануємо розвивати майстерню. Можна було б залучити до роботи не тільки мешканців Спільноти, а й людей, що тривалий час безробітні, щоб надати їм місце праці. У нас є замовлення, є попит, тільки потрібно більше робочих місць, щоб можна було це все розвивати.

- Що, на Вашу думку, необхідно врахувати тим, хто планує зайнятися соціальним підприємництвом?

- Соціально спрямований бізнес є ознакою розвиненого суспільства. Насправді ведення такого бізнесу не є складнішим за ведення звичайного бізнесу. А от складність соціального підприємництва полягає у тому, що, коли працюють соціально незахищені чи соціально виключені люди, вони паралельно з роботою повинні навчатися. Люди приходять, нічого не вміючи робити, і самим продуктом підприємництва є не тільки речі, які виробляються, але й люди, котрі змінюють своє життя. І це набагато складніший і довший  процес. Тому соціальне підприємство не може на рівних конкурувати із бізнесом, у якому працюють кваліфіковані спеціалісти. Такі підприємства повинні мати пільги. Я не кажу про те, що якість продукції соціального підприємства має бути нижчою, але сам процес виробництва набагато довший. Людей треба навчити не тільки, наприклад, професійно шити, обтягувати меблі, а й дисципліні праці. Людина мусить повністю змінитися, а цей процес досить тривалий.

- Що побажаєте початківцям?

- Мати терпіння і розуміти, що найголовнішим продуктом соціального підприємництва є людина. Заради людей ці підприємства і створюються. Після того, як ми вперше їздили роздавати їжу, люди повернулися і сказали: «Які вони нахабні ці бездомні! Пхаються, без черги виривають їжу з рук… Ми принесли, а вони хоч би подякували!». Найцікавіше, що роздавали їжу люди, які так само були раніше безпритульними. А один із співзасновників каже: «Слухайте, так ми маємо їм дякувати, що завдяки їм ми маємо можливість реалізовувати одну з наших цілей – роздавати їжу». Тому необхідно розуміти людей, приймати їх такими, якими вони є, та водночас допомагати їм змінитися, показувати нові можливості, перспективи. Але це набагато складніше, ніж, наприклад, навчити людину шити.

Контакти

Чи вважаєте цей матеріал корисним? + Так 3  - Нi  

Коментарі

Раїса Бабченко   452 дні тому   #  

Дякувати таким підприємцям в Україні та у світі,про досвід яких розказує Гурт .Бо соціальна складова у державних програмах тільки пишеться,а практично її втілюють в життя небайдужі люди, серед яких мало чиновників

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.