•  

Галина Постолюк: «Наші зусилля спрямовані на закриття інтернатів по всьому світу»

Сьогодні Всесвітній день дитини, в Україні він відзначається як День спільних дій в інтересах дітей. ГУРТ у форматі PRоГОну поспілкувався із представниками Представництва благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні - директором Галиною Постолюк та заступником директора з комунікацій та фандрейзингу Дмитром Чуприною, які розповіли про діяльність організації та про актуальність захисту прав дітей в Україні.

ГУРТ: Розкажіть, будь ласка, про організацію: коли вона була заснована, ким, її основна мета?

- Організація була заснована в 1994 році полковником Марком Куком та його дружиною. В той час полковник Марк Кук був командувачем Британських миротворчих сил ООН у сербсько-хорватському конфлікті і там, будучи зі своєю військовою місією, він пообіцяв дітям розбомбленого інтернату, що повернеться і відбудує інтернат, оскільки діти залишилися без даху над головою і жили в підвалах.

Проект вимагав дуже багато коштів, тому полковник залишив кар’єру військового і разом зі своєю дружиною заснував благодійну організацію «Hope and homes for children»
. Він відбудував цей інтернат, що коштувало близько мільйона доларів, на кошти благодійних внесків громадян Великобританії.

Але доля розвернула все парадоксально – після першого проекту, який започаткував організацію, всі наші зусилля спрямовані на закриття інтернатів по всьому світу. Де б не був наш засновник, який і зараз є Президентом організації, де б він не бачив нужденних дітей, кожна дитина на питання чого б вона хотіла відповідала – любов і сім’я, в якій вона хотіла б жити і насолоджуватись своїм дитинством.

В Україні організація працює з 1998 року. В той час ми не вірили, що якась міжнародна організація може вкладати гроші в нові моделі захисту дітей, підтримки сім’ї, навчання фахівців, а не лише в конференції і семінари.

ГУРТ: Яка була Ваша перша програма?

- Нашу діяльність в Україні ми розпочали з реалізації проекту з розвитку дитячих будинків сімейного типу. Ми показали альтернативу інтернатним закладам, коли держава, делегуючи свої обов’язки по вихованню дітей-сиріт, надає фінансову підтримку батькам-вихователям. Дитячий будинок сімейного типу – це сім'я, яка бере на виховання та спільне проживання від 5 до 10 дітей, позбавлених рідної сім'ї.
Знайшлись чиновники, які повірили в нас, і висловили готовність. Тоді ми почали шукати сім’ї, які готові брати на виховання дітей, мотивувати владу в районах, містах, з тим, щоб прийшло розуміння на скільки важливо для дитини бути і зростати в сім’ї.

Були і труднощі, адже в нашій системі занадто багато бюрократії. Хоча наша організація знайшла сім’ю, яка готова виховувати дітей, купила будинок, облаштувала – все-одно на кожному етапі треба було воювати за кожну сім’ю.

За 10 років діяльності ми створили та підтримали 65 родин, в яких виховується понад 750 дітей у 13 регіонах України. Напрацьований нами досвід створення, розвитку та підтримки дитячих будинків сімейного типу був переданий на державний рівень. Для цього ми багато працювали над змінами до законодавства, збільшенням виплат родинам, запровадженням державних програм підготовки таких батьків.

Як наслідок, починаючи з 2006 року, дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) як форма виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, набула всебічної підтримки з боку держави, все більше посиротілих дітей мають можливість виховуватись у сім’ї.

ГУРТ: Яким чином Вам вдалося переконати владу у ефективності такої діяльності?

- Ми показали економічні переваги для конкретної громади і для всього суспільства сімейних форм виховання та комплексу послуг з підтримки сімей, в порівнянні з інтернатним закладом. На сьогодні проблема полягає у механізмі використання коштів, який не передбачає фінансування інших форм виховання, окрім інтернату. Зараз цим питанням переймається Уповноважений Президента з прав дитини, Міністр соціальної політики, оскільки вони бачили діючу модель та її ефективність. Сподіваюсь, що до кінця року вийде положення про центри підтримки дітей і сімей, а також будуть ухвалені зміни до бюджетного кодексу, які зроблять можливим фінансування цих послуг з державного бюджету.

ГУРТ: Які були перешкоди?

– Коли ти запроваджуєш щось нове, маєш бути готовим, що воно найбільше потрібно тим, для кого ти працюєш і тобі самому. Не треба очікувати, що влада одразу все прийме, незважаючи на всі переваги, які ти показуєш, на можливість поліпшити становище дітей. На жаль, в кабінетах повноважних осіб усе проходить дуже важко, сприймається так, ніби ми не вирішуємо проблему, а додаємо клопоту.

Модель, яку ми запроваджуємо, вимагає нових підходів, нових технологій. Всі звикли, що є гроші, фінансування, працівники, – а дитину ніхто не бачить. Коли заходиш в інтернатний заклад, запитуєш працівника: яка історія цієї дитини? Ніхто не може сказати! Відразу чуєш: це треба дивитися справу, це я знаю від бабусі, це знає соціальний педагог. А людина, яка день у  день біля дитини, її абсолютно не знає! Гроші даються, незалежно від того, добре ти працюєш чи погано, скільки дітей повернулося до сім’ї, як вони там живуть, які в них успіхи, чи пішли зміни на користь дитині. Всі ці речі вимагають певної зміни ставлення і безпосередньої професійної роботи. Є багато стереотипів. Є проблема у тому, де знайти тих людей, які готові і зможуть працювати.

ГУРТ: Скажіть, будь ласка, чи є у вас проекти, які спрямовані саме на збереження дитини в сім'ї?

– З 2002 року ми розпочали програму, спрямовану на попередження відмови матерів від новонароджених дітей в пологових будинках. Ми були першою організацією, яка досліджувала в Україні цю проблему. Працювати почали у Херсоні, на базі дитячої лікарні і пологових будинків. І там з'ясували, що більше ніж 50 відсотків випадків, коли жінка заявляє про відмову від дитини, можна попередити, якщо вчасно надати кваліфіковану допомогу. Якщо там буде не лише лікар, а ще й психолог або соціальний працівник, який зможе з'ясувати всі мотиви такого рішення, допомогти усвідомити його наслідки, надати інформацію про наявну допомогу, якщо жінка вирішить залишити собі дитину.

Для жінок та молодих дівчат, які потребують більш тривалої підтримки, допомоги, які самі були вихованками інтернатного закладу, яким складно адаптуватися в житті, вже не кажучи про те, що вони не бачили і не мають уяви як ростити дитину, як доглядати за нею – ми створили модель центрів матері і дитини. Ми створили перший такий центр у Херсоні і Київський обласний центр матері і дитини в місті Фастові.

Потім ми працювали над законодавством, регуляторною базою, положеннями, змістом послуг в таких центрах, над підготовкою фахівців – і зараз це вже програма, яка реалізується на державному рівні, вже створено 17 таких центрів в різних областях Україні.



ГУРТ: Розкажіть про те, як залучаєте ресурси?

- Основне фінансування нашого головного офісу у Лондоні та представництв у 12 країнах – це благодійні пожертви громадян та компаній Великобританії. Ми маємо чітко визначену мету діяльності, розроблену організаційну стратегію, окрему фандрейзінгову стратегію та чітку систему звітності. Завдяки цьому, нам вдалось залучити кількох великих інституційних донорів, які вірять в нашу справу та підтримують нашу організацію фінансово на регулярній основі.

На рівні країни ми також постійно здійснюємо пошук фінансування для наших проектів: залучаємо кошти грантів та технічної допомоги міжнародних організацій, таких як наприклад ЮНІСЕФ, збираємо благодійні внески бізнес-компаній, співпрацюємо та розвиваємо програми корпоративної соціальної відповідальності. Ми намагаємось переконати український бізнес перенаправити свої зусилля з благодійних акцій для дітей на проекти з розбудови якісних соціальних послуг для дітей та сімей, і нам це вдається.

ГУРТ: 20 листопада стартує Ваш новий проект. Яка його мета?

- 20 листопада в Україні стартує адвокаційна компанія з деінституціалізації «Відкриваємо двері дітям». Кампанія впроваджується у 12 країнах Європи, включаючи Україну та закликає Європейський Союз і уряди європей