Нещодавно довелось подорожувати сучасним потягом в напрямку Одеси, гарне сучасне купе, сучасний дизайн, приємні цікаві супутники: пара похилого віку. Час забиратися на другу полицю, і тут на мене чекає несподіванка: полиця в нових сучасних купе десь близько сантиметрів на 20 вища ніж у старих вагонах, але все було б нічого якби мій зріст дозволяв мені на неї забратися. Після декількох невдалих спроб, я залишила цю процедуру і почала шукати інший шлях влаштуватися на ночівлю. Прийшлось звернутися до провідника, потім ще до кількох пасажирів (бо не всі люди, навіть трохи вищі за мене змогли це зробити), які б мали змогу помінятися місцями зі мною…історія, історія можливо не дуже цікава, але показова. Хто враховував, при проектуванні даного вагона особливості людей невисокого зросту (і чоловіка і жінки, чи в нас тільки жінки є невисокого зросту)? Хто компенсував мені ті незручності які я отримала, при тому, що вартість квитка була сплачена в повному обсязі? Хто компенсував ті незручності людям, яким не пощастило зі мною в той день їхати, і яких провідник так безцеремонно потурбував? Людина, яка проектувала даний вагон, напевно була високого зросту, і їй (йому) і думка не спала на те, що людина невисокого зросту просто не зможе скористатися другою полицею, проектанта (тку) це не стосувалося, бо ця людина не входить до групи людей низького зросту і проблеми цієї групи її не стосуються, він (вона) їх просто не помічає. Але чи це економічно вигідно? Невже у нас в країні так мало людей невисокого росту, що можна не враховувати їх потреби? Гендерний підхід саме й заключається, у врахуванні потреб різних груп населення і як жінок так і чоловіків. Планування з використанням гендерного підходу, є найбільш економічно доцільним і соціально справедливим питанням. Можливо у Вас є приклади іншого гендерного підходу?  >>>>