Як і обіцяв, поділюсь досвідом роботи в державній структурі соціального захисту населення.  Враження досить змішані. Є речі які приємно вразили, є й такі від яких ставало неприємно. Я не буду розгромно критикувати та робити сенсації, спробую проаналізувати потенціал цієї системи, та її недоліки. Сподобалось те що зі мною працює багато молоді, частина якої справді прагне бути професійною. Але моїм колегам заважав брак інформації, та розуміння суті речей прописаних в положенні про роботу територіального центру, та відділень. Я дуже шкодую, що завідувачі відділень, соціальні працівники та керівництво не відвідують тренінги, як це роблять НГОшники.  Та й перепона несуттєва, брак інформації. І нажаль громадські організації частіше конкурують , чим співпрацюють з даними службами. Самі ж працівники навіть не знають, що можна заповняти анкети на участь в тренінгах  і вчитися безкоштовно.  Також в положеннях про роботу відділень прописана можливість залучення благодійних коштів. Це актуально, але ніхто не знає як це і навіщо. Насправді фінансування ( те що бачив я) практично відсутнє. Ми самі, за власні кошти купляємо папір та заправляємо картридж для принтеру.  Моє відділення соціальної роботи з бездомними громадянами та звільненими з місць позбавлення волі існувало практично на папері, все зводилось до щотижневих, щомісячних і т.д. звітах, в які проставляються одні ї ті ж самі цифри. При цьому заробітна платня складає 1200 гривень. А молодь на такій зарплатні не втримується, хіба що з особистих мотивів (стаж або ін.).  Періодично вибивали з колії планові заходи на честь …чого завгодно. Нас намагались виводити на мітинг «За єдину Україну» ( анти майдан), на день перемоги та день народження Т.Г. Шевченко. В мене особисто це викликало неймовірну агресію. Причому не тільки зганяння бюджетників на анти майдан, але й травневе святкування дня народження кобзаря. Я був і є проти показухи. Хоча люди рівненькими рядочками стояли на обох заходах однаково і від цього мені сумно. Ще, як виявилось, територіальні центри мають доволі фіктивну самостійність, хоча на папері вони відокремлена структура, на справді, як і раніше підпорядковуються управлінням праці і не приймають ніяких рішень без згоди з гори.
Що вдалось зробити: Мені дуже знадобився досвід набутий в громадських організаціях, я продовжував відвідувати тренінги та втілювати знання в дії. Приступив до роботи восени, як раз розпочинався період холодів і патрулювання вулиць з метою надання допомоги бездомним. Після першого ж патрулювання мені стало соромно. Насправді я нічого не міг запропонувати безпритульним, а мої співчуття їм не допоможуть. Вирішив діяти за своєю стандартною схемою. Запросив ЗМІ, інформацію про наше відділення поширили в інтернеті, місцевому телебаченні та друкованих виданнях. Керівництво тільки ставив перед фактом, але я вдячний своєму керівництву яке не зв’язувало мені руки. І після інформаційної підготовки пішов по благодійним організаціям та цервам з пропозицією долучитись до роботи з бездомними. Склав копійчаний бізнес план який міг потягнути будь хто, один виїзд пункту гарячого харчування коштував від 50 до 100 гривень. Коли перший пункт запрацював, знов робота зі ЗМІ і до нас почали долучатися інші. До весни ми годували бездомних три рази на тиждень. Випросив у керівництва ,в штат відділення, юрисконсульта і ми розширили сферу послуг. Єдині конфлікти відбулись з мед закладами. Доводилось особисто сідати в машину швидкої допомоги і їхати в приймальні відділення, щоб медики не виганяли хворих бездомних на вулицю. Коли приводив таку людину в лікарню без швидкої, бездомного не приймали. Вимагав документ з офіційною відмовою. Самі, як працівники відділення, ми не приймали ні грошей, ні продуктів, ні речей. Все довелося б приймати на баланс, списувати, на це не було часу. Благодійників спрямовував безпосередньо на тих людей які готували, та видавали їжу, або запрошував самостійно віддати речі і їжу бездомним під час роботи пунктів. Коли не вистачало місця в пункті обігріву, домовилися з однією з церков та облаштували додатковий пункт в їхньому приміщенні.
  Коли зробили все що могли для бездомних, почали працювати ще й  з ув’язненими. Ми повинні допомагати адаптуватися ( за запитом) після звільнення. Але переписали положення, уклали договір з колонією, та почали працювати з тими кому залишилось три місяці до звільнення. Намагались готувати хлопців заздалегідь, і приймали їх після звільненя. Це спростило роботу нам і адаптацію їм, вони не соромилися приходити, бо вже нас знали. Раз на тиждень колонію відвідував наш юрисконсульт та соцпрацівник.
На жаль таку активну діяльність обірвала війна. В березні я пішов добровольцем до лав збройних сил України. Але для мене було дивом, коли я дізнався що бездомних годували весь рік. З приходом зими волонтерів та організацій стало більше і зараз люди самостійно годують безпритульних п’ять разів на тиждень. В цьому році МНС не розгортав пункт обігріву і мої співробітники знов домовилися з церквою. Також волонтери перехопили адміністрування сторінки в Фейсбуці, та самі почали запрошувати ЗМІ. Не все професійно, не все грамотно, але все самостійно і без примусу. Я задоволений що був засновником ще одної ініціативи яка продовжує працювати вже без моєї участі і є стабільною і динамічною.
Висновок: вважаю, що мій досвід дозволив моїм колегам «вийти за рамки», спробувати «в живу» те що було просто буквами на папері, залучення громадськості. Ми не боялись казати, що самі нічого не зможемо і просили допомоги. Громада відгукнулась і зараз маємо цілий комплекс послуг для безпритульних. Частину розпочатого колеги продовжують, частина роботи відділення завмерла і продовжується тільки волонтерами. І навіть не через мою відсутність, а через зміни пріоритетів, основні зусилля спрямовані на біженців, яких чомусь звуть тимчасово переміщеними особами. Але це вже інша історія.
Також я побачив, що чим більше бюджетників критикують, та звинувачують у корупції, тим більше вони лякаються, та ховаються за інструкціями. Люди просто не розуміють що від них хочуть. Але набагато краще показувати як можна працювати, це більш конструктивно.

З поверненям до роботи є певні проблеми. За наказом генштабу я звільнений за станом здоров'я від 1 листопада. Але документи на руки не видають. Тому можу працювати тільки в якості волонтера. Але це ще одна довга та сумна історія про правовий та соціальний захист військовослужбовців. Про це я веду блог для тих хто буде виборювати свої права після звільненя з армії.