Олімпійські ігри завершилися, а я все ніяк не можу виспатися. Адже після завершення треба ще тиждень на прощання з усіма. Але про все по порядку. >>>>

Читаю новини про Олімпіаду і складається враження, що в Ріо відбувається якийсь апокаліпсис. Ніби не встигнеш прилетіти, як підступний москіт нагородить тебе вірусом Зіка, худорляві підлітки з фавели обчистять кишені, а на голову завалиться дах нашвидкуруч зведеного баскетбольного майданчика. Я розумію медіа: кого зацікавлять заголовки «Стадіон відкрили вчасно» чи «Вода в лагуні чиста» або «Ви можете ходити по вулицях»?! Але давайте не нагнітати, бо все зовсім не так… >>>>

У наш час щільних графіків і напруженого ритму життя планувати щось на 2 роки вперед не видається можливим. У 2014 році я вирішила податися волонтером на Олімпійські ігри у Бразилії, що мали відбутися у 2016, скоріше заради розваги та з цікавості, аніж усвідомленою можливістю дійсно туди поїхати. Проте ось вже проходить липень 2016-ого. А я сиджу за столиком у маленькому хостелі в центрі Ріо та поїдаючи бутерброд із куркою пишу цей блогозапис. >>>>