Переглядаючи телевізійні програми, почула в блоці новин каналу “Інтер” ( http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2010/12/26/742749.html ) розповідь про події року в сфері культурного життя України. Режисер Сергій Лозниця, фільм якого був показаний, вперше в історії Канського фестивалю в основному конкурсі представляв Україну – «Щастя моє», з гіркотою розповідав, що держава, яку він представляв зовсім не цікавиться його роботою. Навіть не запустили в прокат для перегляду фільму громадянами нашої держави. Вартість копіювання фільму «Щастя моє» становить декілька тисяч Евро (за його словами), але на жаль цих грошей не знайшлось, фільм не матимуть змогу переглянути мільйони українських телеглядачів. Не за сприяння, а «супротив все» перемагали в цьому році й інші українські митці у різних сферах культури. Ніхто з них не був підтриманий нашою державою. Чому? Ми часто чуємо: Україні потрібна національна ідея… Чи Україні не потрібна власна культура і мистецтво? Чи Україні не потрібні творчі, креативно мислячі люди, вболіваючи за неї на міжнародних змаганнях та конкурсах, створюючи Україні позитивний імідж у світі? Та чи зможуть громадські організації та приватні ініціативи в сфері культури своєю діяльністю вплинути на існуючий стан речей?  >>>>

Нещодавно довелось подорожувати сучасним потягом в напрямку Одеси, гарне сучасне купе, сучасний дизайн, приємні цікаві супутники: пара похилого віку. Час забиратися на другу полицю, і тут на мене чекає несподіванка: полиця в нових сучасних купе десь близько сантиметрів на 20 вища ніж у старих вагонах, але все було б нічого якби мій зріст дозволяв мені на неї забратися. Після декількох невдалих спроб, я залишила цю процедуру і почала шукати інший шлях влаштуватися на ночівлю. Прийшлось звернутися до провідника, потім ще до кількох пасажирів (бо не всі люди, навіть трохи вищі за мене змогли це зробити), які б мали змогу помінятися місцями зі мною…історія, історія можливо не дуже цікава, але показова. Хто враховував, при проектуванні даного вагона особливості людей невисокого зросту (і чоловіка і жінки, чи в нас тільки жінки є невисокого зросту)? Хто компенсував мені ті незручності які я отримала, при тому, що вартість квитка була сплачена в повному обсязі? Хто компенсував ті незручності людям, яким не пощастило зі мною в той день їхати, і яких провідник так безцеремонно потурбував? Людина, яка проектувала даний вагон, напевно була високого зросту, і їй (йому) і думка не спала на те, що людина невисокого зросту просто не зможе скористатися другою полицею, проектанта (тку) це не стосувалося, бо ця людина не входить до групи людей низького зросту і проблеми цієї групи її не стосуються, він (вона) їх просто не помічає. Але чи це економічно вигідно? Невже у нас в країні так мало людей невисокого росту, що можна не враховувати їх потреби? Гендерний підхід саме й заключається, у врахуванні потреб різних груп населення і як жінок так і чоловіків. Планування з використанням гендерного підходу, є найбільш економічно доцільним і соціально справедливим питанням. Можливо у Вас є приклади іншого гендерного підходу?  >>>>

Сьогодні в Україні багато громадських організацій, які мають успішні або не успішні історії, вони утворюються, працюють, або не працюють, а потім деякі з них поступово зникають. Залишається лише невелика частка дієздатних організацій, чому так відбувається? >>>>