Доля не подарувала Оресту шансу на хороше життя. З раннього дитинства із хлопчика регулярно знущалися його власні батьки-алкоголіки, що постійно мали клопоти з оточуючим світом та законом. Хлопчик отримував не лише фізичні, а й моральні стусани, і ті й другі були нестерпними. Коли ситуація стала критичною, сусіди звернулися до соціальних служб, які через суд позбавили горе-батьків батьківських прав. Таким чином Орчик опинився в дитячому будинку. 

Ми були знайомі з Орестом досить добре, оскільки регулярно відвідували та відвідуємо дитячі будинки Львова та області, в одному з яких і опинився хлопчик. Протягом багатьох років ми допомагали цьому будинку. Тут Орест отримував їжу, дах над головою; яку не яку, але турботу; тут навчався, і, зрештою, тут переживав певні радісні та яскраві моменти. Проте у цьому житті, місця для особистого простору не знайшлося – спільна спальня із дванадцятьма іншими хлопцями, які, як і Орест, мали за плечима гірке дитинство, сумні спогади інколи й про брутальні речі, які відбувалися з ними. На їхніх молодих серцях уже є глибокі шрами, які ймовірно залишаться з хлопцями на все життя, і вже тепер роблять їх жорстокими та відчуженими. Як і його однолітки, поза пронумерованою зубною щіткою та купкою одягу, юнак не мав жодних особистих речей.

Близько 10 000 дітей в Україні щороку змушені залишати заклади опіки і іти у самостійне плавання по цьому великому океані життя. Контраст, після того, як тебе забезпечували усім необхідним, чи не так?

Орест не мав жодних життєвих навичок. Він почав вивчати металообробку в коледжі, в гуртожитку якого й проживав. У 16 років він мусив забезпечувати собі харчування та купувати одяг – і все це за стипендію завбільшки 250 гривень на місяць. Чи реально так жити?

Такі умови підштовхують підлітків, які щойно залишили інтернат чи дитячий будинок, до крадіжок, злочинства. Ба більше, банди, які «полюють» на таких самотніх дітей, роблять життя колишніх вихованців інтернатів нестерпним. 

Інколи Орест, попри те, що закон забороняє подібне, повертався у дитячий будинок, де колись зростав, аби поїсти та знайти плече, на якому можна поплакатись. Певною мірою це допомагало, проте ситуація, у якій жив юнак не була легкою.

Він зранку до ночі на повну ставку працював обробником по металу,  через недосвідченість хлопця його часто обдурювали і він не отримував зароблених грошей. Як наслідок, через якийсь час він не мав жодних коштів ні на їжу, ні на житло, ні на інші життєво необхідні речі.  Орест відчував себе жалюгідним, розгубленим, не бачив жодного майбутнього для себе і нещодавно вчинив самогубство. Йому щойно виповнилося 21 рік…

Орест не один такий. Щороку тисячі українських дітей, випускників інтернатів та дитячих будинків, потрапляють у кримінал, проституцію, стають безпритульними, вчиняють суїцид через брак життєвих навичок, брак турботи та людини поруч, яка б могла порадити, підтримати, допомогти. Щороку так багато юних «Орестів» потребують нашої допомоги. Вони ходять тими ж вулицями, сидять у тих же сквериках, купують морозиво у тих же кіосках. Вони поряд, але чомусь ми їх не помічаємо.

Орест не знайшов можливості та сил правильно вибудувати своє життя. Але для нас він не просто одиниця із статистики, яка описує загальну ситуацію. Орест – той, кого ми знали, з ким раділи і святкували разом Різдво, той, кого ми оплакуємо і за упокій чиєї душі молимося, бо вже надто пізно йому допомогти…

Розуміючи ситуацію усіх «Орестів» в Україні ми створили проект «КРОК», який має на меті підготувати вразливу молодь, зокрема випускників дитячих будинків та шкіл-інтернатів, до самостійного дорослого життя та підтримує їх під час переходу в це життя.

Допоможіть нам врятувати ці молоді життя!

Команда “Care in Action – Турбота в Дії», [email protected]