Вкрай обурена тим галасом, який счинив довколо себе сюжет про відвідини знавцем рідної мови – Іриною Фаріон дитячого садка, аби розтлумачити дітям, а більше – багатьом відеокамерам та журналістам, кому і чому слід пакувати валізи до Московії – особливо тим, хто назвався Машею або Петею, а не Петрусем чи Петриком, приміром.

Ті, кто не мали змоги подивитися, можна переглянути тут:
http://infoporn.org.ua/2010/02/22/faron__dty_vdeo

Гидко і нестерпно дивитися на те, як почалася ширитися Інтернетом і форумами спровокована дискусія про те, чи російська чи українська мова краща і як називатися. При тому одразу віднайшлися захисники дітей, які б подали на пані Фаріон до суду.

Чи ми свідомо оминаємо питання, на якій підставі взагалі ця пані пробралася до дитсадку із такою кількістю ЗМІ? Чому в жодному сюжеті не показано директора того дитсадку та батьків?? Що відчули діти, як з ними повелися і до чого це врешті-решт призвело?

Чому ніхто не говорить з перспективи прав дитини про інцидент, що стався?

Як на мене, то якщо поведінку пані Фаріон (з огляду на її політичне замовлення), ще можна намагатися зрозуміти, то вже поведінку директора садку, який певно несе відповідальність в т.ч. і юридичну за дітей на час їх перебування в ньому, і журналістів, які без дозволу батьків без жодного зазріння совісті клепають сенсаційні сюжети, - зрозуміти і виправдати важко.

Йдеться про те, що їхня байдужість та вседозволенвість нахабно перекреслила положення Конвенції ООН про права дитини, до якої Україна як незалежна держава приєдналася однією із перших. А саме статтю 8 - поважати право дитини на індивідуальність, статтю 14 - право дитини на свободу думки,совісті, статтю 13 - право дитини вільно висловлювати свої думки, статтю 16 - жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя….незаконного посягання на її честь та гідність, стаття 19 - захист дитини від образ тощо.

Я вже не кажу про те, що відповідно до Норм та принципів висвітлення у медіа питань, що стосуються дітей, затверджених Міжнародною федерацією журналістів, журналісти мають уникати використання сенсаційного подання матеріалів, що стосуються дітей, з метою привернути до них увагу. Крім того – ретельно обмірковувати наслідки оприлюднення будь-яких матеріалів, що стосуються дітей та зводити до мінімуму можливу шкоду для дітей. Також нормами передбачено остерігатися візуальної або будь-якої іншої ідентифікації дітей, за винятком тих випадків, коли це необхідно в громадських інтересах. При виході сюжету – на візуальну появу дитини мають надати дозвіл батьки чи офіційні опікуни.

Скільки пожна працювати з медійниками та посадовцями з питань прав дитини? В мене складається таке відчуття, що в жодного із задіяних осіб немає дітей, як немає їх і в багатьох інших людей, що на жаль, вирішують їхню долю. Скільки можна спекулювати на дитячій темі? Хвилина слави на телебаченні, обговорення на форумах і велика мильна бульбашка у ЗМІ - за це наші політики, журналісти, ладні нанести непоправної шкоди дитячій психіці, наплювавши на її беззахисність?

Навіщо всі ці тренінги, круглі столи, національні програми – якщо плюють і продовжують плювати. І справа тут не в судовому рішенні – наша справа в тому, щоб таке не повторилося.