•  

+ Пiдписатися

Прорвати блокаду. Місія здійсненна   

26 листопада в Україні згадували загиблих від Голодоморів. Історична пам'ять про ці жахіття збереглася в тому числі і завдяки зусиллям та безстрашності британського журналіста Ґарета Джоунса.

Пройшло 83 роки відтоді, як вперше в усіх країнах західного світу дізналися про трагічні події далеких 1932-1933 років, що сталися внаслідок вбивчої політики тодішніх керманичів СРСР, які створили на найродючіших землях України штучний голод і своїми злочинними діями за цей незначний строк призвели до загибелі мільйонів мирних людей в Україні, Росії, Казахстані та інших союзних країнах.

Відомості про обставини і масштаби цієї трагедії звичайно стали би відомими з часом, спочатку завдяки тихенькому шепоту тих, хто вижив, потім – із архівних матеріалів, з яких знято гриф секретності, висновків та доповідей у вузьких наукових історичних колах, потім ширших, незабаром у засобах масової інформації та серед звичайних громадян. Проте про голод у «процвітаючій» країні на весь голос вперше заговорили саме із закордону. Це й не дивно, адже сам факт Голодомору в Радянському Союзі замовчувався.

29 березня 1933 року британський журналіст Ґарет Джоунс організував прес-конференцію, на якій публічно заявив про катастрофічний голод в Україні та вперше опублікував про це репортаж у New York Evening Post та Manchester Guardian. Це було на кшталт вибуху бомби. Він – один із перших західних кореспондентів, який наважився через свої публікації донести світові правду про реальний стан речей у селян-землеробів, про голод в Україні, адже він власними очима спостерігав за цими стражданнями.

Джоунс писав в опублікованому репортажі: «Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хліба. Ми помираємо!».

Як сприйме суспільство та уряди західних країн інформацію про голод у далекій Україні, Ґарету Джоунсу було невідомо, адже це не було завданням редакцій газет, а лише його особистою ініціативою. Проте він був небайдужою людиною і виконував свій професійний журналістський обов'язок.

Так, у березні 1933 р. Ґарет нелегально вирушив у подорож до СРСР, зневаживши попередження британського посольства і заборону ОДПУ на в’їзд. Завдячуючи своїм знанням російської мови, він міг вільно спілкуватися з місцевими і дізнаватися про те, що відбувається, з перших вуст. На півдорозі до Харкова він зійшов на одній зі станцій і далі потайки йшов пішки залізничними коліями.

Розповіді людей, яким вже нічого було втрачати, адже через тривале недоїдання вони були виснажені і не чекали на порятунок, Ґарет Джоунс ретельно занотовував. Незабаром журналіста було затримано та депортовано з СРСР. Радянська влада зробила Джоунса персоною нон ґрата, звинувативши у шпигунстві.

Одразу після повернення з СРСР у листі батькам він написав: «Голод практично скрізь. Мільйони помирають від нього» і продовжив цілеспрямовано інформувати суспільство про побачені в Україні жахіття, опублікувавши близько 20 статей у британських, американських і німецьких газетах. Розголос, якого набули публікації Джоунса, змусив радянську владу розпочати проти нього кампанію цькування, використовуючи кишенькових західних журналістів, які працювали у Москві намагаючись зберегти «добрі стосунки» з радянською владою. Вони називали Ґарета Джоунса у своїх статтях та репортажах з СРСР брехуном. Американський журналіст Юджин Лайонс писав: «Ми визнали цього чортового Джоунса брехуном, хоча й у загальних фразах, щоби заспокоїти свою совість».

Однак не всі журналісти, які жили на заході, також чесно виконували свій професійний обов’язок. Чимало з них, хоч і знали правду про трагедію, здебільшого мовчали, а інколи й виступали на захист політики СРСР. Дуель двох журналістів Уолтера Дюранті та Ґарета Джоунса завершилася не на користь останнього. Уолтер Дюранті надрукував декілька замовних матеріалів, де заперечував факт смертності від голоду в радянській Україні. 31 березня 1933 р. у газеті New York Times вийшла його стаття «Росіяни голодні, але не помирають від голоду», що починалася з викриття Джоунса. Інший репортер Малкольм Маґґерідж, котрий анонімно публікував статті про продовольчу катастрофу, боявся публічно підтримати Джоунса, коли він спробував захистити себе в листі в New York Times.

Через інформаційну блокаду доносити світові правду про Голодомор було вкрай складно. Але вона пробивала собі дорогу. Багато організацій, переважно правого напряму, взяли участь у спробах розповісти світові про Голодомор 1932-1933, але на фоні загального інформаційного галасу, спрямованого на заперечення Голодомору в Україні цю тему на Заході швидко забули. Викривальні статті Джоунса були невигідними для Сполучених Штатів та й інших країн, які прагнули налагодити дипломатичні відносини з Радянським Союзом.

За свою сміливість він заплатив професійною репутацією. А з часом неоспіваний герой України, який виявив свій громадянський обов'язок, цілеспрямовано та поступово розповідаючи незручну правду, поплатився і своїм життям – у 1935 році Ґарета Джоунса вбили за загадкових обставин під час подорожі до Маньчжурії.

І все ж невтомність британського журналіста у донесенні  світові правди про Голодомор дала свої плоди. У 90-х роках ХХ століття міжнародна політична ситуація стала сприятливішою, про голод 1932−1933 років дізналися у всіх куточках світу. Указом президента України від 26 листопада 1998 року останню суботу листопада оголосили Днем пам’яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Завдяки саме таким людям, як Гарет Джоунс, безстрашним і жертовним борцям за правду, наш світ стає кращим і справжнім.

Чи вважаєте цей матеріал корисним? + Так 6  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!


 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.