В одному зі своїх блискучих нарисів в тижневику „Дзеркало тижня” відомий аналітик Олександр Кірш писав:

„…в стране существует негласный общественный договор — нигде не зафиксированный, но реально соблюдаемый гораздо более скрупулезно, чем написанные законы. Текст его совсем невелик и может быть приведен полностью прямо тут: «Вам — офшоры, нам — единый налог».
Ни подписей, ни даты, но соблюдается все равно. И посягающим на такую социальную святыню надо бы осознавать, на что они поднимают руку, на что покушаются и какую основу основ социального согласия пытаются сотрясать”.

Схоже що представники великого бізнесу, які остаточно закріпилися на владному олімпі, вирішили таки порушити цю „угоду”.

Мова йде про Концепцію до проекту Закону України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», проект якої розміщено на сайті Ради підприємців при Кабінеті міністрів України.

Дійсно, „єдиний податок” є вкрай збитковим для державного бюджету. Так, кожен приватний підприємець, що працює на „єдиному податку” в середньому сплачував щомісяця у 2009 році близько 260 гривень податку, в той час як середній українець – найманий працівник давав бюджету (відрахування та нарахування на фонд заробітної плати) близько 800 гривень щомісяця! До того ж, „єдинщиків” використовували підприємства – юридичні особи для відмивання готівки. Але, погодьтесь, офшори набагато більше віднімають коштів у держави та суспільства!

Попередньому уряду так і не вдалося провести нові правила спрощеної системи оподаткування та звітності. Їхній проект, втім, мені подобався: пропонувалося „прив’язати” ставки єдиного податку не до фіксованих чисел (зараз – від 20 до 200 грн.), а до прожиткового мінімуму, встановивши „коридор” у відсотках від цієї величини, що постійно змінюється відповідно до інфляційних та інших процесів в економіці. Думаю, це б „відсіяло” ту частку підприємців, які займаються виключно „відкатами” або таким чином отримують заробітну плату, будучи фактично найманими працівниками, але на тих хто працює реально збільшення податку навіть в три-чотири рази, напевне, зовсім ніяк не відобразилось би. В результаті таких змін держава (місцеві бюджети в даному випадку) стала б отримувати в декілька разів більше надходжень від „єдинщиків”, при цьому перекривши можливості для зловживань у цій сфері.

Нова влада, схоже, вирішила якщо не поховати таке явище як спрощена система оподаткування та звітності, то залишити її у вкрай урізаному вигляді, який влаштовує зовсім вузьке коло підприємців.

Мова йде, в першу чергу, про обмеження переліку видів діяльності, якими можна буде займатися на „єдиному податку” (з сумом згадую часи, коли в моєму свідоцтві про сплату єдиного податку в графі „види діяльності” було написано „інші”), ось цей перелік:

V види діяльності, що можуть здійснюватись при застосуванні спрощеної системи оподаткування.
Фізичні особи:
- здійснення роздрібної торгівлі
- виготовлення, ремонт та перероблення одягу
- послуги з настроювання музичних інструментів
- прибирання та загальний догляд за приміщеннями
- послуги з прибирання будинків
- послуги декораторів інтер'єру
- виготовлення килимів та килимових виробів за індивідуальним замовленням
- послуги домашньої прислуги
- виготовлення виробів образотворчого мистецтва
- ремонт побутової техніки, радіотелевізійної апаратури, оргтехніки
- ремонт квартир
- виготовлення, збирання та ремонт меблів, столярних виробів
- виготовлення, ремонт взуття

Судячи з усього, логіка цього переліку полягає в тому, щоб якомога більше обмежити контакти юридичних осіб з фізособами – платниками єдиного податку. Напевне, перелік цей буде доповнюватись, бо зараз він виглядає просто комічно, але, думаю, принцип буде збережено.

На тлі встановлених обмежень по переліку видів діяльності, збільшення максимального річного обороту платника єдиного податку до 700 тис. грн., яке пропонується Проектом документу, виглядає знущанням!

В Проекті також пропонується збільшити ставки податку в 3 рази, встановивши „коридор” від 60 до 600 грн. Напевне, для тих підприємців які залишаться, підпадуть під перелік, сплата цих сум не становитиме великої проблеми, але залишиться „спрощенців”, та й фізосіб-підприємців взагалі, впевнений, дуже мало!

Так, зловживань не буде або буде набагато менше. Так, роботодавці перестануть оформляти своїх працівників підприємцями та ніби сплачувати їм за надання якихось послуг. Але що робити сотням тисяч приватних підприємців, які дійсно працюють, не підпадуть під перелік?

Перехід на „загальну систему”, по-перше, вимагатиме наймання бухгалтера та сплати йому заробітної платні, а по-друге, навряд чи хтось потягне сплату абсолютно усіх податків та обов’язкових платежів, тим більше що правильно їх усі сплатити навіть при бажанні практично не можливо, що тягне за собою штрафні санкції і таке інше. А якщо підприємець таки справиться з усім цим, то йому буде вигідніше створити фірму – юридичну особу. Та таких багато не буде.

Варто також зазначити, що з фактично втратою приватними підприємцями можливості займатися своїм бізнесом, населення (та й юрособи) втратить можливість користуватися дуже багатьма послугами, до яких люди звикли і які надавалися „єдинщиками”. На „загальній системі” ці послуги надавати буде не вигідно, великим фірмам також… Хіба що вони будуть надаватися нелегально, але це ризик і для тих хто їх надає, і для тих хто користується ними.

Усі розуміють, що спрощена система вводилась як тимчасовий захід (навіть не законом, а всього лише указом президента), але якщо щось тимчасове працює протягом 11 років (та ще й яких років!), воно стає невід’ємним елементом суспільно-економічних відносин. І вирвати цей елемент (що, фактично, закладається в концепції до проекту нового закону) означатиме спровокувати дуже сильні потрясіння всієї системи, спрогнозувати усю глибину та силу яких навряд чи хтось візьметься.

Михайло ІЗЮМСЬКИЙ