Колись поставив собі запитанная чому, які причини поєднання з одного боку культу правоохоронних органів на російському і, як наслідок, українському телеекрані? А з іншого боку, на цьому ж телеекрані домінування героїзованого злочинця? І ця героїзація має значно більше поширення на побутовому рівні і проявляється, наприклад, в тому ж напівкримінальному шансоні, що намагається заполонити радіоефір, чи в зневажливому ставленні, з відповідним словниковим супроводом, до представників правоохоронних органів. Що цікаво, що досить часто влада неофіційно підтримує таке ставлення, як приклад нові словоскорочення в назвах посадових осіб російської міліції.

У пошуку відповіді, на допомогу прийшла психологія і культурологія. Виявляється, що одним з архетипів візантійського менталітету, під впливом якого перебуває як Росія так і Україна власне і є архетип “героїзованого злочинця”. Для тлумачення терміну архетип, я б використав підхід Августина Блаженного, який уважав, що це є споконвічний образ, що лежить в основі людського пізнання.

Візантійський менталітет за допомогою архетипу “героїзованого злочинця” узаконює злочинність в масовій свідомості як певний протест проти решти суспільства, проти влади, проти тих, хто формує цю владу. Злочинець кидає виклик з одного боку владі, яка намагається обмежити свободу, а з іншого боку - обивательській спланованості і рутинності життя.

Так ось, владі вигідно мати справу з протестом проти себе, який є криміналізованим. Тому що дуже легко пояснити усім решта, чому потрібно боротись з протестними настроями, вони ж криміналізовані. І дуже важко боротись з протестними настроями, якщо вони є гуманізованими. Тобто глобальна стратегія візантійської за менталітетом влади полягає в тому, щоб загнати протестні настрої суспільства в кримінальну сферу, а потім “мочить в сортирах”.