27 липня проведу в Ужгороді та Мукачевому власний авторський семінар для роботодавців на тему „особливості працевлаштування та забезпечення зайнятості інвалідів на підприємстві”.

Обидва семінари пройдуть у місцевих центрах зайнятості, замовником же виступає Ужгородська міська організація інвалідів зору „Дивосвіт”, з якими вже маю досвід плідної та ефективної співпраці.

Розповім трохи про семінар, його особливості і чому, власне, я його провожу.

Тема зайнятості інвалідів є об’єктом мого професійного інтересу вже 5 років. Зокрема, був задіяний та керував проектами з даної тематики, де отримав практичний досвід та необхідний масив інформації для подальшого аналізу. Під час стажування в Верховній Раді України (Секретаріат Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, 2007-2008 роки, „Програма сприяння парламенту”) найбільше приділяв увагу саме цій тематиці. Зокрема, під час курсу „Основи аналізу державної політики”, який для нас, інтернів, викладали доктор наук державного управління, професор Тертичка та його колега з Академії державного управління при Президенті України Кілієвич, писав аналітичну записку з цієї теми, а потім, проходячи курс „Розробка та здійснення державної політики”, організований НаУКМА та Головним управлінням Державної служби України, розвивав отримані напрацювання.
Був з колегами в робочій поїздці в Польщу (завдяки Фонду Євразія), присвяченому виключно ознайомленню та аналізу тамтешнього досвіду та політики стосовно зайнятості інвалідів.
З 2008 року консультую роботодавців, державні органи та організації „третього сектору” з даної тематики, минулого року в Харкові проводив платні семінари для роботодавців на замовлення однієї з місцевих тренінгових агенцій.

Тобто, можу сказати що бачив ситуацію з трьох боків: самих інвалідів (зрештою, і сам інвалід), держави та роботодавців. Бачив як в практичному, так і в „теоретичному” зрізах. Тому розказати є про що.

Семінар мій авторський, тому, звичайно, на його зміст та акценти вплинули мої власні переконання, зокрема, сповідувана ліберальна ідеологія, досить не звична для даної тематики.

Слухачів своїх семінарів я нічому не вчу (тут ще варто підкреслити, що за базовою освітою та професією я і не юрист, і не бухгалтер, на відміну від більшості слухачів). Але даю їм досить широке, „стереоскопічне” бачення проблеми, предмету семінару. Показую ситуація і з різних боків (роботодавець, інвалід, держава), і в часовому розрізі (як було, як є, які є тенденції та перспективи), тлумачу логіку прийняття тих чи інших законодавчих норм, застосовуваних механізмів та прийомів, надаю аналіз практики, що в сукупності допомагає роботодавцям свідомо обрати власну стратегію та на її ґрунті розробити тактику поведінки в даних відносинах.

На підставі власних спостережень та аналізу в мене сформувалось переконання про те, що роботодавці в системі забезпечення зайнятості інвалідів зараз є найменш захищеною ланкою: усе вирішується за їхній рахунок, при цьому мало кого турбують проблеми самих роботодавців в цій сфері. Причиною ж цих проблем дуже часто виступає низький рівень обізнаності фахівців підприємств-роботодавців щодо даних відносин. А це призводить до можливості корупції з боку державних контролюючих органів, прийняття хибних рішень, які ведуть до втрати коштів, часу та репутації роботодавця. Вони дуже часто заганяють себе такими рішеннями „в глухий кут”, ставлячи під загрозу в деяких випадках навіть саме існування комерційної структури.

Ну і, звичайно, там працюють живі люди, і описані вище труднощі так чи інакше впливають на ставлення цих людей до інвалідів (а вже потім до держави, яка дає таке законодавство).

Я вірю в те, що мої семінари допомагають гармонізувати стосунки в трикутнику „держава-роботодавець-інвалід”: роблять їх більш свідомими, довірливими. Звичайно, для того щоб вони стали такими скрізь в нашій державі та розвивались і покращувались, потрібно ще працювати з державою (в плані розробки нових або покращення існуючих законодавчих норм та механізмів, приведення їх в адекватний, життєздатний, логічний та „людяний” стан”). А також з самими інвалідами: позбавлятись від патерналістської позиції, вчитись розраховувати на самого себе, розвиватися професійно та особистісно.

Мені дуже подобається оце визначення поняття „економіка”:
„Економіка – це мистецтво задоволення потреб, які в принципі безмежні, за рахунок ресурсів, які є завжди обмеженими”.

З огляду на це визначення скажу, що відмова держави від намагання задовольнити усі потреби інвалідів є виправданою і єдино правильною. Так, держава має задовольнити мінімальні потреби (розмір пенсії прив’язаний завжди до прожиткового мінімуму, механізм та методика визначення цього мінімуму – окрема тема, але все ж…). Але всі потреби не може задовольнити жодна держава, і ніколи не зможе! Бо потреби завжди зростають і зростатимуть, це аксіома.
Однак держава має дати можливість своїм громадянам самостійно отримувати кошти для задоволення власних потреб. Для цього, в нашому випадку, і була введена дискримінаційна (позитивна дискримінація – теж дискримінація) норма щодо „”квоти” робочих місць для працевлаштування інвалідів”. І норма ця, відзначу, не є ексклюзивом вітчизняного законодавства: це нормальна світова цивілізована практика. Нашим „ексклюзивом” є підхід до розробки механізмів виконання даної норми. Жодних „пряників”, але постійне вдосконалення „батога”; знайти „цапа відбувала”, на якого постійно вішати усіх „собак”; створити „ефективний” (в першу чергу з огляду на можливість якісного працевлаштування потрібних людей) державний орган з високим ККД („коефіцієнт корупційної діяльності”, не плутати з „коефіцієнтом корисної дії”) і таке інше – цього вистачає в багатьох сферах нашого державного управління.

Але на сьогодні є закони, які, не зважаючи на їхню якість, треба виконувати, є роботодавці, над якими висить поки що тільки „батіг” в плані виконання норм по працевлаштуванню інвалідів, є самі інваліди, все більше й більше яких перестає сподіватись на когось і вчиться розраховувати на власні сили.
Я вірю в те, що поєднати інтереси роботодавців і інвалідів можна, при цьому також виконати закони і наблизитись до тієї позитивної мети, яка від початку в них закладалась. Можливо, саме ця віра стимулює мене проводити семінари, саме її я намагаюсь передати слухачам.

Тож, якщо будете 27 липня на Закарпатті і вас цікавлять дані питання – ласкаво прошу на свій семінар! Також із задоволенням прийму запрошення з інших регіонів.